Розділ 11. Люди і місця
бам, їхнім сусідам і такому любому їм Новгороду-Сіверському. Цілком можливо, що це « історія » Худорби, згадана фон Брігеном. Якщо так, то цей наратив закінчується 1708 роком, а не 1769-м, як припускав Оглоблин, і очевидно це не той самий текст, який під назвою « Історія русів » опублікував Бодянський, що припускав Шевчук. Іронія полягає в тому, що Шевчук сам вказав на стилістично відмінний фрагмент « Історії русів », який починається 1708 роком— повстання Мазепи і вибір на гетьманство Івана Скоропадського. Свідомо чи ні, він пішов услід за Олександром Лазаревським, який писав 1894 року: «... события XVIII в. в сей истории, особенно начиная с измены Мазепы, в значительной части писались, как видно, по живому преданию, а отчасти, должно быть, и по личным сведениям автора. Отсюда— анекдотический характер в изложении этих событий » 2 ® 4.
До цього варто додати, що фрагмент « Історії русів » після 1708 року написала людина з іншими релігійними настановами, ніж у автора попереднього тексту. Попри те, що наскрізною авторською ниткою проходить пристрасна оборона православ’ я, змінюється головний релігійний опонент. До 1708 року в ролі основних ворогів виступають уніати, а після— старовіри, яких автор ненавидить ледь не більше, ніж католиків. Антиуніатський дискурс можна легко пов’ язати з родиною Худорби. Більшість земель в околицях їхнього Команя належала новгород-сіверському Преображенському м о настирю, архімандрити і ченці якого берегли пам’ ять про боротьбу своїх попередників з церковною унією в першій половині XVII століття. Той, хто взявся продовжити « історію » Худорби, не жив ні в Комані, ні в околицях Новгорода-Сіверського, і в його негативному ставленні до унії було що завгодно, тільки не особисте. І навпаки, негативне ставлення до старовірів було реальним і тривким. Втім, у фінальній редакції « Історії русів » зроблено несміливу спробу поєднати ці дві частини. Редактором був автор антистаровірської, тобто після-полтавської частини твору. Поєднуючи дві частини пам’ ятки,
284 Лазаревский, Александр. Прежние изыскатели малорусской старины // Киевская старина.— 1894.— № 12.— С. 350- 351 » прим. Пор.: Шевчук, Валерій. Нерозгадані таємниці « Історії Русів » // Історія Русів.— K., 2001.— С. 51. Про мовні відмінності різних частин « Історії русів » див.: Плохий С. Н., Шварц Л. С. Из опыта применения лингвистических методов для атрибуции текстов(« История Русов ») // Проблемы применения количественных методов анализа и классификации источников по отечественной истории / Ред. М. Ковальский.— Днепропетровск, 1989.— С. 52- 57-
243