Ча с т и н а т р е т я. Ч а с т и н и р е б у с а
Завдяки Бантишу-Каменському цей напис став широко відомий у XIX столітті, його наводить, наприклад, Гіляровський. Ці слова взято, мабуть, з повнішого варіанта промови, близького до того, що фігурує у праці Жана-Бенуа Шерера. Перекладені французькою з української, ймовірно через російську, вони у зворотному перекладі з французької звучать так: « Я знаю, що на мене чекають кайдани і що мене, за російським звичаєм, кинуть у жахливу темницю, щоб я там помер з голоду. Але мене це не турбує, бо я говорю від імені моєї батьківщини. І хай краще я помру найлютішою смертю, аніж побачу страшне видовище повної загибелі мого народу ». « Единоземцы » у підписі до портрета стали « народом » у французькому варіанті Шерера, але в усьому іншому ці два уривки дуже схожі.
Портретний підпис відображає деякі особливості писемної української мови XVIII століття, тому походить не з французького тексту Шерера. Шерерів текст повніший і літературніший за портретні підписи. Логічно припустити, що портретний підпис і шерерівський варіант промови Полуботка мають спільне джерело— текст, який ходив в Україні до публікації твору Шерера. Це, звичайно, тільки припущення. Ми можемо з набагато більшою певністю говорити про прямий зв’ язок між « Літописом » Шерера та « Історією русів ». Варіант промови Полуботка в « Історії русів » спирається на текст Шерера, судячи з лексичної і структурної близькості цих двох уривків. « Я знаю, что нас ждут оковы и мрачные темницы, где уморят нас гладом и притеснением, по обычаю московскому »,— каже Полуботок в « Історії русів ». Анонімний автор міняє незручне « російський звичай » на « московський », але в усьому іншому тримається джерела268.
Чи додавав щось анонімний автор у шерерівський варіант промови Полуботка? Безперечно, так. Один з елементів промови, який трапляється в « Історії русів », але не фігурує у Шерера,— це історична аргументація Полуботка. У шерерівському варіанті нічого немає ні про етнічну спорідненість руського народу і підданих царя, ні про вірну службу руського народу з часів, коли він добровільно пішов під руку царя, до Північної війни і перемоги над Карлом XII. Ось один з таких оригінальних додатків до Полуботкової промови в редакції « Історії русів »:
268 Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії...— Т. 2.— С. 284. Пор.: Исторія Русовъ.— С. 230.
226