Ча с т и н а т р е т я. Ча с т и н и р е б у с а
Уява— важливий інструмент в арсеналі автора « Історії русів », але він не тільки використовував його для того, щоб викликати у читачів емоції і почуття, притаманні добі романтизму, а й ставив його на озброєння раціонального розуму, яким захоплювалася епоха Просвітництва. Зіткнувшись із дефіцитом джерел, суттєвими лакунами в козацькій історії і суперечностями в наявних документах, анонімний автор реконструював історію рідного краю і народу, покладаючись і на уяву, і на інтелект. Подібно до Вольтера, Шерера та інших авторів, які вдавалися до методів гуманістичної історіографії, він придумував і приписував своїм персонажам довгі, концептуально насичені промови, що давало йому змогу інтерпретувати мотиви і вчинки героїв. Як і французькі авторитети, він теж наполягав, що нічого не вигадує і не додає до старих надійних джерел. Читачі мали суперечливі смаки: з одного боку, вони хотіли захопливого, емоційного читва, а з другого— автентичних історичних джерел. Попит на містифікації наповнював повітря дворянських салонів і маєтків перших десятиліть XIX століття. А втору « Історії русів » лишалося тільки задовольнити його. Звісно, він стежив за тим, щоб приховати сліди. Як він це робив? Як саме він створив ілюзію автентичності твору, який відповідав популярним французьким взірцям і сподіванням читачів? Досі ми розглядали зовнішні елементи всієї цієї історії— підкинуті у передмові версії про авторство Кониського та Полетики. Тепер подивімося глибше— на нюанси написання цього твору.
Почнімо з питання автентичності. Згідно з анонімним автором, « летопись [...] ведена с давних лет в кафедральном могилевском монастыре искусными людьми, сносившимися о нужных сведениях с учеными мужами Киевской Академии и разных знатнейших малороссийских монастырей, а паче тех, в коих проживал монахом Юрий Хмельницкий, прежде бывший гетман малороссийский, оставивший в них многие записки и бумаги отца своего, гетмана Зиновия Хмельницкого, и самые журналы достопамятностей и д е яний национальных, и что притом она вновь им [ Конисским ] пересмотрена и исправлена » 246.
Виглядає, що анонімний автор прагнув надати « Історії русів » автентичності, прикриваючись не тільки Кониським і Полети-
246 Там само.— С. іі.
204