Ч а с т и н а т р е т я . Ч а с т и н и р е б у с а
Заяви, що власний народ — це єдиний справжній народ Русі,
а не молодший брат великоросів, служили добрим риторичним
інструментом і сприяли імперським кар’єрам співвітчизників. У
цьому полягала стратегія суперкомпенсації — підкреслити велич
не минуле козацьких предків і заявити про першість прав і свобод
малоросійського шляхетства, щоб здобути рівний статус із велико
росами і виторгувати найвигідніші умови інтеграції в імперську
еліту. Схоже, що це й було головною метою як авторів петицій, так
і автора «Історії русів», — останній підкреслював не тільки козаць
кий героїзм і те, що польські королі надали малоросійській шляхті
привілеї, а й те, що його співвітчизники мають виняткові права на
саму назву і спадщ ину Русі, яка становила ядро російської імпер
ської ідентичності.
Між «Історією русів» та правовими й історичними меморанду
мами 1814-1819 років багато схожого. Але є й суттєві відмінності.
Якщо порівняти «Історію русів» з дворянськими петиціями того
періоду, не лишається сумнівів, що Василь Полетика, Роман Марко-
вич, Тимофій Калинський, Андріан Чепа — всі ці заслужені «анти
квари» не підходять на автора загадкового тексту. Якщо коротко:
вони знали козацьку минувш ину і деталі правової історії козацтва
набагато краще за автора «Історії русів». Його сильні сторони поля
гали в іншому. Засвоївши аргументацію українських патріотів по
чатку XIX століття, анонімний автор розвинув її, послуговуючись
власною фантазією та літературним хистом, чого не могли зробити
поборники козацьких прав, обмежені жанром меморандуму. Тимо
фій Калинський міг лише мріяти про те, щоб написати історію «на
родних витязів, [...] які захищали віру і вольність і вибороли цьому
краю права». Саме це і зробив автор «Історії русів»229.
Руська термінологія допомогла авторові утвердити козацькі
претензії на спадщ ину Київської Русі, але в цій стратегії була одна
особливість: пропагуючи ідею руської нації, осібної від Росії, але
називаючи її руською чи малоросійською, автор «Історії русів» ли
шав суперечливу спадщину. Те, що він наполягав на назві «Русь», а
не «Україна», не тільки здобувало сим патії таких російських зна
менитостей, як Кондратій Рилєєв і Олександр Пушкін, а й давало
можливість українцям малоросійських переконань на зразок А н
229 Цит. за: Свербигуз В. Старосвітське панство. — С. 185.
192