Розділ 6. Київський р у к о п и с
ня Гетьманату, засвоїв просвітницькі ідеї і столичну петербурзьку культуру другої половини XVIII століття і навіть застав початок ліберальних реформ Олександра І. В ролі гіпотетичного автора « Історії русів » Лобисевич міг переграти двох, а то й трьох Ханенків. Він походив із тієї ж частини України: народився у відомій козацькій родині в околицях села Погар у Стародубському полку поблизу Новгорода-Сіверського. Ще важливішою обставиною Оглоблин вважав те, що Лобисевич почав здобувати освіту в Київській академії, коли її ректором був архієпископ Кониський. У 1790-х роках Розумовський звільнив Лобисевича від служби. Тихо живучи у своєму маєтку під Новгородом-Сіверським, Лобисевич писав Кониському і цікавився можливістю видати одну з п’ єс архієпископа— трагікомедію « О воскресении мертвых ». З цієї ініціативи нічого не вийшло, але лист зберігся, і завдяки йому Лобисевич став в очах майбутніх дослідників справжнім патріотом козацької вітчизни.
Те, що Лобисевич після відставки жив у краях, де знайшли « Історію русів », і цікавився письменством, не могло не викликати відповідних здогадів, а на думку Оглоблина, взагалі робило його ідеальним кандидатом на авторство твору. Оселившись на Україні, Лобисевич став маршалком дворянства, спершу Новгород-Сіверського повіту( 1783-1785), а потім Новгород-Сіверського намісництва( 1787— 1789). У ці роки Новгород-Сіверський був столицею великої провінції, центром політичного, інтелектуального і культурного життя еліти колишнього Гетьманату. Оглоблин активно цікавився долею, кар’ єрою і творчістю людей, які обіймали посади у Новгороді-Сіверському в часи несподіваного піднесення і процвітання міста. Більшість цих людей походили з давніх козацьких сімей, вихідці з яких зробили блискучі кар’ єри на імперській службі. Оглоблин вважав, що саме в цьому середовищі виникла « Історія русів » і що вона відображала патріотичні почуття нової еліти міста. Він навіть заявив про існування новгород-сіверського патріотичного гуртка. У пізніх творах Оглоблина це припущення стало своєрідною мантрою, але він так і не зміг довести існування такого гуртка документально164.
Оглоблинські дослідження вражали оригінальністю, однак мало який науковець приймав його гіпотезу про авторство Лобисевича.
164 Оглоблин О. Опанас Лобисевич // Люди старої України.— Мюнхен, 1959.— С. 137- 149-
4 5