Розділ 6. Київський р у к о п и с
жати на почуття імператриці, адже убивство Петра поклало край його власній кар’ єрі. Ханенко служив першим ад’ ютантом Петра, і по смерті імператора його одразу звільнили від обов’ язків. Випускник Кільського університету в Німеччині і амбітний придворний мусив провести решту життя у своєму маєтку на Новгород-Сіверщині. Там, припускав Оглоблин, він і розбирав батьків архів та спостерігав критичним оком за політикою Катерини. Позитивний опис правління Петра III в « Історії русів » Оглоблину здавався доказом того, що автором рукопису справді міг бути Василь Ханенко. Але без відповіді лишалося багато важливих питань. Оглоблин завжди вважав, спираючись почасти на твори Михайла Максимовича і Михайла Драгоманова, що « Історія русів », принаймні в остаточній своїй формі,— продукт ліберальної епохи Олександра І.
Оглоблин розв’ язав цю суперечність, ввівши в сюжет ще одного Ханенка. Олександр Ханенко, онук Миколи і племінник Василя, народився близько 1776 року і в 1817-му був іще живий. На початку XIX століття у період ліберальних експериментів Олександра він служив секретарем російського посольства в Лондоні; був знайомий з головним тодішнім реформатором Михайлом Сперанським і вийшов у відставку 1817 року, за припущенням Оглоблина, через те, що Сперанський впав у немилість. Решту життя Олександр Ханенко провів у своїх маєтках у Суразькому повіті неподалік Новгорода- Сіверського, де й розбирав багатий сімейний архів. В особі Олександра Ханенка Оглоблин знайшов чудову кандидатуру співавтора або принаймні редактора « Історії русів », тексту, який, на його дум ку, підсумовував життєвий досвід, ідеї та прагнення трьох поколінь чільної козацької родини тієї епохи. Ханенківська гіпотеза перегукувалася з теорією про співавторство Григорія і Василя Полетик та узгоджувала давнє припущення, що твір написано близько 1768 року, з численними свідченнями, що його створили таки пізніше157.
Закінчивши розвідку про « Історію русів » у травні 1942 року в окупованому Києві, Оглоблин не закрив тему. Але він не знав, що його дослідженням, принаймні тимчасово, покладуть край сталінградські події. Ситуація на фронті повернулася проти німців, і перспектива зустрічі з чекістами Оглоблина явно не тішила— він уже мав нагоду переконатися в їхніх манерах під час свого арешту 1930
157 Там само.— С. 105-140.
141