Розділ 5. К озацький князь
Полетик надати не могли, і їх було важко заперечити. Клепацький же доповнив текстуальні знахідки Слабченка власними архівними даними, тому кандидатура Олександра Безбородька, козацького полковника і канцлера імперії, стала тепер ще вагомішою за решту конкурентів125.
Звісно, питання лишалися. Одне з них, найнезручніше для Слабченка, стосувалося висновків Анатолія Єршова про час написання « Історії русів ». На жаль, Слабченко не зміг відповісти Єршову і розвинути свої ідеї до кінця. В січні 1930 року вченого заарештували на одеському вокзалі, коли він повертався з Києва, де клопотався за долю свого сина Тараса, заареш тованого кількома тижнями раніше. Батько з сином, а також багато інших діячів української культури, проходили по процесу « Спілки визволення України ». їх звинуватили у змові з метою насильницького повалення радянської влади і встановлення незалежної української держави, яку Захід начебто збирався використати як плацдарм для нападу на Радянську Росію. Ясна річ, весь цей процес було сфабриковано. Такої організації 1929 року в Україні не існувало, і все, що об’ єднувало обвинувачених, це їхня активна роль у розвитку української культури і науки.
Наприкінці 1920-х років сталінський режим почав згортати політику українізації, яка не протривала в республіці і десятиліття. Тепер керівництво вважало, що українізація загрожує стабільності радянської влади: замість того, щоб сприяти альянсу україномовних селян і російськомовних робітників з метою утвердження « диктатури пролетаріату », ця політика давала українській інтелігенції платформу для розхитування домінантних позицій російської мови і культури в Україні. Москва вважала це проявом буржуазного націоналізму. Арешт « членів » « Спілки визволення України » наприкінці 1929— на початку 1930 року був сигналом українській інтелігенції про зміну партійної лінії: з погляду Кремля, головною загрозою був уже не великоруський шовінізм, як заявляли на початку 1920-х, а місцевий націоналізм. Суворе покарання вказувало на глибину політичного злочину. Михайла Слабченка засудили до шести років ув’ язнення, яке він відбував у сумнозвісному Соло-
125 Краткая летопись.— С. 211. Пор.: Истор1я Русовъ.— С. 246; Иконников В. Опыт русской историографии.— Т. 2.— Кн. 2.— К., 1908.— С. 1648.
119