Ча с т и н а д р у г а. П о х о л о д н о м у с л ід у
новоиспеченных Екатериною II малороссийских дворян, усвоившим себе великорусские барские взгляды и применившим их произвольно к старине своей родины ». Але навіть виступаючи проти « панської » ідеології « Історії русів », Костомаров не зміг повністю уникнути магії цього твору. Подібно до автора « Історії русів », непривабні для батьківщини речі Костомаров пояснює « несправедливостью и суровостью правительственных лиц великорусских ». Проте, на відміну від Великдана та інших українських поміщиків, він пов’ язує проблеми не з росіянами в цілому, а з російським дворянством і державним апаратом97.
Стаття Костомарова заохотила Михайла Драгоманова повернутися до « Історії русів ». На той час він уже був політичним емігрантом, а не професором Київського університету, і жив у Женеві. На карповську критику « Історії русів » Драгоманов не відповів. Інша справа— стаття Костомарова: співвітчизник-українець критикував текст, який Драгоманову вважався наріжним каменем у розвитку української політичної думки. Він відповів у газеті « Порядок », тому самому петербурзькому виданні, де Костомаров опублікував статтю про поїздку в Батурин. Стаття Драгоманова, підписана криптонімом В. К., називалася « В защиту неизвестного покойника автора“ Истории Русов, или Малой России”». Ця дивна назва відображала одну з головних тез статті: запекла полеміка з давно покійним автором « Історії русів »— справа марна і навіть шкідлива. Драгоманов писав: «... ученые заметали в ней множество неточностей, признали ее подделкой и стали говорить о ней с пренебрежением и даже с известною досадою ». Йшлося тут швидше за все не тільки про Костомарова, а й про брутальний стиль Карпова. « Но, кажется,— продовжував Драгоманов,— уже пора бы с полным спокойствием отнестись к этому, во всяком случае, замечательному литературному памятнику... а главное, оценить дух и общественное значение“ Истории Русов” не как сочинения научного, но как трактата политического ».
Загальне ставлення Драгоманова до « Історії русів », як передусім політичного памфлета, від початку 1870-х років не змінилося, але цього разу він розвинув його набагато детальніше. Заперечую
97 Костомаров, Николай. Из поездки в Батурин в 1878 году // Порядок.— 1881.— 8( 22) апреля(№ 97).— С. 2. Пор.: Возняк М. Псевдо-Кониський і псевдо-Полетика(« Исторія Русовъ » у літературі й науці).— Львів-К., 1939.— С. 52.
98