Зима у Карпатах – час особливий. Промені сонця фарбують сніг у золотий, рожевий та фіолетовий колір, а ранковий туман нагадує море з білими бурунами. Збиратись у похід в зимові гори варто ретельно та без поспіху. Розпланувати маршрут, подумати про місце ночівлі, перевірити прогноз погоди та не забути про теплий спальник. Список у кожного свій, утім варто наважитись та хоч раз вирушити у мандрівку засніженими горами.
– Сідайте, не бійтесь. Місце для вас знайдеться, і для сумок ваших також, – дядечко згортає свої речі в один бік саней, чекає поки розсядемось та розкладемо наплічники.
Коричнева конячка киває головою та біжить вперед. Сніг під полозами саней рипить та розлітається колючими іскорками.
Похід у засніжені Карпати
Напередодні випало багато снігу, тож головна вулиця села Чорна Тиса перетворилась на суцільну ковзанку. Ще з дороги видно рисочки на білому тлі гори – це колиби, будиночки чабанів. Здається, що хатки зовсім поруч, проте йти до них треба декілька годин.
– Та що там зимою робити? Людей нема, овечок не випасають, ягід не назбираєте… Можна тілько стояти і дивитись на сонце та на гори…
Від залізничної станції селища Ясіня до початку стежки на гору Чорна Клева йти кілометрів десять, більшу частину дороги – через село Чорна Тиса. Ще дуже рано: будинки з кольоровими парканами, дерева та перехожі огорнуті легким маревом. Ось уже і околиця села, далі – пологий підйом стежкою крізь ліс. Ялини притрушені снігом, їхні "лапи" здаються сивими. Зупиняємось, складаємо наплічники біля старого дерева – одному складно обійняти його стовбур, та влаштовуємо собі сніданок. Чай з термоса обпікає губи та гріє руки. Від подиху вітру з гілок зісковзує сніг та розсипається, як мука. Сніжинки потрапляють в горнятко та за комір, холод пронизує усе тіло і хочеться якнайшвидше закутатись у теплий шарф.
– Ой, погляньте – це ж сліди зайця, – Іра показує відбитки на снігу, схожі на знаки оклику: два маленьких кружечка від передніх лап, та витягнуті овали від задніх.
Сліди йдуть по стежці та виводять на полонину, до колиб.