ГЕ РМ А Й ЗЕ Осип( С ам уїл— Иосиф) Юрійович( Георгійович)
■( 5. УІІІ. 1892, Київ— 22. ІХ. 1958)— громадсько-політичний діяч, учений-історик; член Центральної і Малої Рад, Всеукраїнської ради військових депутатів.
Народився в міщанській сім’ ї. Освіту здобув у 3-й Київській гімназії, після закінчення якої 1910 р. вступив на історично-філологічний факультет Київського університету. Революційну діяльність розпочав ще в гімназії. У 1906— 1910 рр. брав участь у діяльності соціал-демократичних гуртків, 1911 р. став членом УСДРП. У листопаді 1910 р. за активну участь у кількох студентських політичних демонстраціях О. Гермайзе було заборонено відвідувати університет протягом семестру. Як делегата нелегального з’ їзду українського студентства та конференції української соціал-демократії його було заарештовано в квітні 1911 р. В автобіографії О. Гермайзе писав, що тоді його приваблювала ідея марксизму, яку він вивчав і пропагував серед київського пролетаріату та студентства. У 1914 р. очолював організаційний комітет для влаштування в Києві демонстрації з нагоди столітніх роковин від дня народження Тараса Шевченка.
Ще в університеті розпочав наукову діяльність, активно співробітничав із Українським науковим товариством, друкував статті в українських наукових виданнях і часописах, зокрема « Літературно-науковому віснику », « Раді » та ін. Після закінчення університету в 1916 р. його було мобілізовано до російської армії, однак на фронт не потрапив. Служив солдатом 2-го запасного саперного батальйону в Києві.
Під час революції 1917 р. пожвавив партійну діяльність, продовжив пропаганду соціал-демократичних ідей серед військових. Делегат II Всеукраїнського військового з’ їзду( 5— 10. VI. 1917), на якому його обрали до Всеукраїнської ради військових депутатів і членом УЦР. Невдовзі Всеукраїнська рада військових депутатів обрала зі свого складу постійну президію, до якої увійшов і О. Гермайзе. Після реорганізації Комітету УЦР став членом Малої Ради, де репрезентував УСДРП. Входив до складу комісії УЦР для розроблення проекту статуту автономії України та наказу Генеральному Секретаріатові, а також у справі обстрілу полку ім. Б. Хмельницького.
З 1918 р. викладав у середніх школах Києва та на вчительських курсах. Був обраний членом Комісії для складання історично-географічного словника української землі при новоствореній УАН, також співпрацював з Комісією дослідів з історії громадських рухів та течій на Україні. Викладав історію України та соціологію в Робітничому університеті, Київському інституті народної освіти, інших вузах Києва. Протягом десяти років( з 1919 р.) викладав в 1-й Київській трудовій школі. Водночас був членом низки комісій УАН, очолював Археографічну комісію і Комісію Лівобережної України. З 1924 р. очолював секцію соціального обгрунтування історії і методології ВУАН.
О. Гермайзе був заарештований 27. VII. 1929 р. у справі « СВУ » і засуджений до 5-річного ув’ язнення. У 1934 р. був звільнений та засланий до Саратова, де займався викладацькою роботою. У 1937 р. знову був заарештований і засуджений до 10 років таборів. Строк відбував на півночі Комі, працюючи завідувачем табірних бібліотек. У 1944 р. отримав новий вирок— 10-річне ув’ язнення. Помер на засланні.
Залишив низку наукових праць, присвячених історії Коліївщини, українському революційному рухові кінця XIX— поч. XX ст., українській історіографії.
81