ВСТУП
Історія діяльності Української Центральної Ради— одна з найяскравіших сторінок українського минулого. З моменту свого виникнення( 3— 7ЛII. 1917 *) Центральна Рада виступала організатором і лідером українського національно-визвольного руху, який охопив широкі верстви українського народу. Першою акцією Центральної Ради стала українська маніфестація у Києві 19.111.1917 р., що мала виразний національно-політичний характер та в якій взяло участь близько 100 тис. чоловік. її учасники на заклик голови УЦР М. Грушевського « одностайно і однодушно всім стати на велике діло і не спочити, і рук не спустити, доки не збудуємо тої автономії вільної України », дружно заприсяглися йти до проголошеної мети.
Всеукраїнський національний конгрес, організований та проведений Центральною Радою 6— 8ЛV. 1917 р., зібрав у Києві не лише представників різних територій України, а й окремих українських громад-колоній Росії( Кубань, Москва, Петроград, Ростов-на-Дону, Саратов та ін.). Ще ширшою була географія привітань, які надійшли на адресу конгресу. За різними джерелами, в роботі конгресу брали участь від 700 до 1500 делегатів з вирішальним та дорадчим голосами. Навіть російська преса змушена була визнати його « своєрідним українським національним паломництвом ». Чи не найактивнішим на конгресі було селянство, якому традиційно закидали брак національної свідомості. Саме селяни першими на конгресі виступили з вимогою зняти в сквері напроти Київського університету монумент Миколи І, а на тому місці встановити пам’ ятник Т. Шевченкові.
За ініціативи Центральної Ради проводились губернські та повітові національні з’ їзди, а також всеукраїнські з’ їзди— селянські, військові, робітничі, професійні, громадських організацій. Активний діяч української революції, член УЦР М. Шаповал згодом писав: « Ми розгойдали всю Україну з’ їздами, зборами, універсалами, маніфестаціями! Організації росли, як гриби після дощу, люд метушився, агітував, організовувався. І так росла наша сила ».
Від заснування Центральна Рада була інституцією надстановою. На відміну від окремих політичних партій, вона захищала інтереси не якогось одного стану, а перша публічно й відверто почала говорити від імені нації та про потреби нації. Саме в тому її видатна історична заслуга і саме так бачилося її головне завдання М. Грушевському. « Центральна Рада повинна бути центром українського політичного життя,— відзначив він на Всеукраїнському національному конгресі 8. IV. 1917 р.,— вона повинна довершити організацію краю, повинна освідомлювати найширші маси України в політичних завданнях, що тим самим являється і освідомленням національним ». Центральна Рада не нехтувала можливостями широко та постійно звертатись до народу. І хоча в такій політиці був елемент популізму, вона сприяла мобілізації мас, піднесенню їх національної свідомості, робила їх активним чинником суспільного життя. « Однині самі будемо творити наше життя »,— закликала українців Центральна Рада І Універсалом. Ця проста,
Усі дати до 15. II. 1918 р. подано за юліанським календарем, з 1. III. 1918 р.— за григоріанським.
5