У другій половині 20-х років державно-партійне керівництво УССР за умов непу та політики українізації шукало можливостей до замирення із В. Винниченком. 1926 р. видавництво « Рух » розпочало видання його зібрання творів у 28 томах, тривали переговори про видання нового роману « Соняшна машина ». В. Винниченко за того часу листувався із послом УССР у Чехословаччині A. Приходьком. На нетривалий час його знову охопили сумніви, чи не сталося суттєвих змін у природі більшовизму. Одначе доволі швидко доходить висновку, що вже вкотре хочуть послуговуватися з корисливою метою, не думаючи ні про які поступки. Очевидно, швидше як митець, ніж політик, він наділений був даром передбачення. Отож 17. IV. 1926 р. записав до щоденника: « З більшовицького червоного яйця на очах вилуплюється фашизм ». Протестуючи проти голодомору, вчиненого більшовиками, В. Винниченко 1933 р. звернувся з гострополемічним відкритим листом до Політбюро ЦК КП( б) У, в якому відверто назвав призвідцями голоду Й. Сталіна і П. Постишева.
Публічної відповіді В. Винниченко не дістав, але відтоді його художні твори в СССР було заборонено, їх перестали друкувати та вилучили з масових бібліотек. Це дошкульно позначилося на матеріальному становищі Винниченка, змусило, за його власним визнанням, « звернутися до праці фізичної », проте, як не дивно, не спричинилося до цілковитого розриву з комунізмом. У 1934 р. він написав працю « За яку Україну », де, відзначивши тривожні факти самогубства М. Скрипника та М. Хвильового, говорив про свою відданість комуністичній ідеї, доводив, що для українського народу УССР корисніша, ніж могла бути буржуазна самостійна Україна. У другій половині 30-х років В. Винниченко відійшов від націонал-комунізму, хоча ніколи не зізнався у тому публічно.
Протягом останніх 15 років майже безвиїзного життя в Закутку( так B. Винниченко назвав свій хутір біля Мужена) він займався здебільшого творчою працею, малював, писав.
І. Лисяк-Рудницький відзначив, що В. Винниченко належав до людей, які не могли жити без утопій. Під час завершального періоду життя Винниченко створив власну утопійну теорію, яку виклав у великому філософсько-соціологічному трактаті « Конкордизм ». За його задумом то мав бути побудований новий, безконфліктний гармонійний суспільний лад, сонцеїзм. Шляхом до конкордизму, як вважав автор, мали стати, із одного боку, запровадження системи виробничих кооперативів, в якій всі робітники водночас були б і співвласниками кооперативу, а із іншого,— моральне вдосконалення людини, відмова від тютюну, алкоголю, м’ яса, повернення до природи.
Друга світова війна дуже ускладнила і без того доволі скромні умови життя українського письменника і політика. Протягом останніх років він хворів, але до останнього дня намагався працювати. У 1949 р. написав « Заповіт борцям за визволення ». Останній щоденниковий запис зробив 1 березня 1951 р., за п’ ять днів до смерті.
43