І І І EMET Володимир Михайлович( 1. VII. 1873, с. Олександрівка Лубен- ■■^-■ського пов. Полтавської губ.— 14. V. 1933, Київ)— громадськополітичний діяч; член Центральної Ради.
Народився в сім’ ї військовослужбовця, дрібного шляхтича. Закінчив Лубенську гімназію. Вищу освіту здобув на фізично-математичному факультеті Петербурзького університету та на природничому факультеті Київського університету.
О. Лотоцький у своїх спогадах характеризував В. Шемета як « героя безчасся », який « виконував функції зовнішнього маніфестування українства, що були так потрібні, коли сили урядові намагались стерти всі ознаки його з громадської уваги ». Під час навчання у Києві В. Шемет познайомився із М. Міхновським, під впливом якого вступив до Братства тарасівців, разом із братами Миколою та Сергієм заснував осередок цієї таємної організації в Лубнах. Там-таки 1896 р. з його ініціативи українська молодь утворила гімназійний гурток, який місцеве громадянство називало « дітьми Шемета ». Вступивши до петербурзьких вузів, гуртківці складали основу петербурзької студентської громади.
За студентських років В. Шемет як автор публікацій у галицькій пресі, де обстоював ідеї автономії України, опинився під гласним наглядом поліції. У 1900 р. йому було заборонено проживати в столицях, університетських і губернських містах. Повернувшись до рідного міста, використав усі легальні й нелегальні можливості, аби привернути увагу громадськості до української справи. Активно працював у місцевому земстві, обирався гласним Лубенської міської думи. Л. Яновська писала про нього, що це була людина « експансивна, одверта, твердо переконана у правді своїх думок », « він протестував не так проти політики обрусіння, як проти байдужості громадянства до наруги над рідною нацією ».
Наприкінці 1901— на початку 1902 p. М. Махновський заснував Українську народну партію. В. Шемет і його брат Сергій були серед найдіяльніших її членів. Не отримавши дозволу від влади, « явочним порядком » брати Шемети і М. Міхновський випустили 12. Х1І. 1905 р. в Лубнах перший український часопис « Хлібороб », фактичним редактором якого був В. Шемет. І хоча після 5-го числа газету було заборонено, її видання мало надзвичайно великий резонанс в Україні. А невдовзі В. Шемет став одним із засновників газети « Громадська думка », згодом— « Ради ». Як представника українських партій його було обрано до І Державної Думи, де він працював у комісії для складання проекту закону про національну рівність, був членом української фракції і входив до бюро Українського парламентського клубу. Після розпуску думи В. Шемет із групою депутатів підписав « Виборзьку відозву »— заклик до народу чинити « пасивний опір урядові( не платити податків, не давати рекрутів) доти, доки цар не призначить нових виборів до Думи ». Як і інших « виборжців », В. Шемета було засуджено до тримісячного ув’ язнення. Політичні переслідування тривали і 1909 p., коли брати Шемети були засуджені в справі Лубенської республіки, але суд змушений був їх виправдати.
У 1916 р. В. Шемет доклав чимало зусиль для створення приватних українських гімназій в Лубнах і Києві. Його було делеговано 20.111. 1917 р. до УЦР від Лубенської гімназії, а наступного дня Рада ввела його до складу делегації, яка мала виїхати до Петрограда. Всеукраїнський національний конгрес затвердив В. Шемета членом УЦР від Полтавської губ.( територіальне представництво), та вже в травні 1917 р. кандидатури полтавських депутатів самостійницького спрямування були замінені представниками українських соціалістичних партій, які здобули в УЦР сильніші позиції. У жовтні 1917 р. Українська
194