На сторінках свого щоденника Є. Чикаленко аналізував політичну ситуацію, яка склалася навесні 1918 р. в Україні, розмірковував над помилками уряду УНР, які спричинилися до гетьманського перевороту. « Наш уряд на чолі із Грушевським,— писав Є. Чикаленко,— думав опиратись на сільську голоту, на наших більшовиків, думаючи, що вони є сила, на якій можна збудувати державу. Недавно я, бувши в Грушевського, доводив йому, шо Україну треба будувати на середньому землевласнику, що має від 15 до 150 десятин землі, бо це єсть найпевніший, найздоровіший елемент на селі ».
Після гетьманського перевороту політичні діячі різної орієнтації— від есерів до УХДП— звертались до Є. Чикаленка із пропозицією очолити міністерство земельних справ, навіть погодили з гетьманом його кандидатуру, одначе він відмовився.
У січні 1919 р. Є. Чикаленко виїхав до Станіславова, тим самим започаткувавши життя в еміграції. Він мешкав у Варшаві, Празі, Бадені, Відні. Останні чотири роки життя минули в Подебрадах, де працював головою термінологічної комісії при Українській господарській академії.
Ш ИКАЛЕНКО Левко Євгенович( 18.11.1888, с. Перешори Ананіївського ■пов. Херсонської губ.— 7.1 II. 1965, Нью-Йорк),— громадськополітичний діяч, учений-археолог; секретар Центральної і Малої Рад.
Син Є. Чикаленка. З дитинства виховувався в любові до рідної землі та культури. Переселившись 1900 р. до Києва, родина Чикаленків мешкала поряд із сім’ ями Лисенків, Косачів, Старицьких, Кониських. Отож Л. Чикаленко виріс в українському оточенні і замолоду прилучився до національного та загальнополітичного рухів. У 1900— 1907 рр., під час навчання в гімназії, де став членом політичного гуртка, брав участь у різних політичних акціях. Зокрема, 19. Х. 1905 р. разом з товаришами під час єврейського погрому в Києві відбирав награбоване у погромників і зносив його до редакції газети « Киевская мысль », брав участь у сутичках з погромниками, захищаючи єврейські родини, і був поранений. В гімназії приєднався до УСДРП. За політичну діяльність неодноразово заарештовувався та зазнавав переслідувань. Бажаючи вберегти сина, Є. Чикаленко відправив його після закінчення гімназії 1907 р. до Лозанни для навчання в університеті, де Левко студіював геологію на природничому факультеті. Повернувшись із Лозанни, продовжив навчання на природничому факультеті Петербурзького університету у проф. Ф. Вовка, відомого українського патріота, фахівця з антропології та етнографії, брав участь в експедиціях на Волинь і Кубань для збирання етнографічних матеріалів та провадження антропологічних досліджень, самостійно здійснив етнографічні обстеження й виміри на Херсонщині та Полтавщині.
У 1911 р. за участь у політичних студентських акціях Л. Чикаленка виключили із університету та вислали на батьківщину. Два роки висилки він відбув під наглядом поліції в селі Кононівці, за 20 кілометрів від Яготина, проте політичної діяльності не припинив. Повернувшись 1913 р. до Петербурга, продовжив діяльність в українській університетській студентській громаді, входив до її керівних органів, зокрема до Ради студентських українських організацій. Не полишив і наукової праці. Брав участь у розкопках і експедиціях на Уралі і в Башкирі!', які провадились під керівництвом проф. Ф. Вовка. Здійснював також самостійні
187