всіх громадських і державних інституціях, в церкві, а також звернення з’ їзду до Тимчасового уряду з проханням, щоб усі засланці із Галичини були звільнені від заслання й інших кар ».
Активний діяч УПСР, П. Христюк 5.1 V. 1917 р. на установчому з’ їзді партії був обраний до її ЦК. На Всеукраїнському національному конгресі, де репрезентував українських есерів, 8. IV. 1917 р. його було обрано членом УЦР та її Комітету. У квітні у Києві почав виходити друкований орган УПСР « Народна воля », в редагуванні якого брав участь і П. Христюк. На І Всеукраїнському селянському з’ їзді( 28. V— 2. VI. 1917). його було обрано до складу ЦК Селянської спілки, що одночасно виконував роль керівного органу Всеукраїнської ради селянських депутатів. З червня 1917 р. П. Христюк репрезентував в УЦР Селянську спілку та Всеукраїнську раду селянських депутатів.
Комітет УЦР 15. VI. 1917 р. призначив його Генеральним писарем новоствореного Генерального Секретаріату. Підпис П. Христюка скріплював найважливіші документи УЦР та Генерального Секретаріату. В січні— лютому 1918 р. обіймав посаду міністра внутрішніх справ УНР, із лютого 1918 р.— Державний секретар Ради Народних Міністрів УНР.
Після гетьманського перевороту був заарештований у Сквирі на Київщині. По звільненні— член Українського національного союзу, брав участь у підготовці повстання проти П. Скоропадського. За часів Директорії УНР— товариш міністра внутрішніх справ в урядах Б. Мартоса та І. Мазепи( 1919). Емігрував 1919 р. до Відня, де активно працював як член закордонної делегації УПСР, належав до групи « віденців »— лівого крила партії. Був співредактором часопису « Борітеся— поборете!», співробітником Українського соціологічного інституту, який протягом 1921— 1922 pp. видав фундаментальну працю П. Христюка « Замітки і матеріали до історії української революції 1917— 1920 pp.» У 1922 р. завідував торгпредством Вукоопспілки в Австрії.
Повернувся 1923 р. в Україну, де 1925 р. працював в Українбанку, протягом 1925— 1926 pp.— у Держвидаві України членом правління і завідувачем фінансово-торгових справ. У 1928— 1930 pp.— співробітник Наркомфіну У PCP. За того часу друкував літературознавчі праці( про творчість Ю. Смолича, Г. Квітки-Основ’ яненка та ін.) у журналі « Червоний шлях », видав монографічні дослідження « 1905 рік на Україні », « Нарис історії класової боротьби та соціалізму »( 1925), « Україна доби селянської реформи в творах Г. Данилевського »( 1930). З 1930 р. працював науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Шевченка, редактором журналу « Література і мистецтво », секретарем редакції часопису « Літературний архів ».
Був заарештований 2. ІІІ. 1931 р. за звинуваченням у причетності до т. зв. Українського національного центру. Його було засуджено 7. ІІ. 1932 р. на п’ ять років ув’ язнення, а 21.1.1935 р. отримав новий вирок— трирічне заслання, у вересні 1937 р. цей термін було збільшено ще на 8 років.
Загинув у « Севвостлаге ».
180