вав її в Малій Раді. На П’ ятих Загальних зборах УЦР 27. VI. 1917 р. увійшов до складу комісії для підготовки наказу Генеральному Секретаріату.
У березні 1917 р. був серед організаторів Товариства шкільної освіти і Всеукраїнської учительської спілки. Українські вчителі обрали його 18.111.1917 р. директором 1-ї Української гімназії( згодом на цій посаді його змінив В. Дурдуківський). Із 12. ІХ. 1917 р.— товариш генерального секретаря( міністра) народної освіти. На цій посаді працював до 1921 р. Поміркованість і професіоналізм П. Холодного задовольняли і уряд УНР, і уряд Української Держави. Нерідко йому доводилося фактично виконувати функції міністра. З його ім’ ям пов’ язана реформа шкільної освіти, видавнича справа, розвиток мистецьких закладів. Очолював Всеукраїнську шкільну раду— дорадчо-консультативний орган при Генеральному секретарстві( згодом— Міністерстві) освіти; входив до складу комісій з організації ВУАН, українських вищих шкіл, у справах повернення Росією українських історичних і мистецьких цінностей та ін.
У його помешканні в Києві( Бібіковський бульвар, 46, квартира 8) відбувались 30. IV— 1. У. 1918 р. наради членів УСДРП, УПСР і УПСФ з приводу входження представників цих партій до кабінету міністрів Української Держави.
Після еміграції уряду УНР П. Холодний 1921 р. опинився в польському таборі для інтернованих осіб у Тарнові, звідки виїхав до Львова. Тут став співзасновником Гуртка діячів українського мистецтва й учасником його виставок. Своїми малярськими творами львівського періоду зажив світового визнання( ікони і вітражі Успенської церкви, іконостас і фрески Духовної семінарії у Львові, ікони в церквах сіл Раделичі, Холоїв, Боршевичі, Зубрець, вітражі церкви в Мразниці). Як хімік здійснював пошуки технічних засобів вдосконалення малярської техніки.
\/ Р И С Т Ю К Павло Оникійович( псевд. П. Костенко; 1890, станиця ^ Є л и завети н ська, Кубань— 29. ІХ. 1941, Архангельська обл.)— політичний і державний діяч, публіцист, літературознавець; член Центральної і Малої Рад, Генеральний писар Генерального Секретаріату, міністр внутрішніх справ, Державний секретар УНР.
Народився в сім’ ї козака-хлібороба. Середню освіту набув у Баку( 1909— 1912), вищу— в Київському політехнічному інституті, де був членом української студентської громади, брав участь у кооператиному русі. У « Замітках і матеріалах до історії української революції » П. Христюк писав, що « через слабо розвинене політичне життя в самодержавній Росії на кооперативну роботу йшли в дореволюційні часи( особливо під час реакції) свідоміші національно і політично сили української демократії, які хотіли за тих часів працювати на громадському грунті ».
Співробітничав у газеті « Рада », у 1916— 1917 рр., був редактором кооперативного тижневика « Комашня ». На початку березня 1917 р. в Києві утворився Центральний Український кооперативний комітет як організаційний та культурно-просвітницький центр української кооперації. Серед його засновників та діячів був і П. Христюк. У Києві 14— 16.111.1917 р. зібрався кооперативний з’ їзд Київщини— один з публічних первістків українського національно-визвольного руху, постанови якого мали виразно національний і політичний характер. П. Христюк, обраний до президії з’ їзду, був його секретарем і писав, що « з’ їзд прийняв постанови про необхідність негайного введення української мови в школі, суді та
179