повному складі виступив проти більшовицьких військ В. Антонова-Овсієнка та М. Муравйова. У запеклих боях загони Вільного козацтва розгромили збільшовизовану 8-му армію, роззброїли частини 2-го російського корпусу, кінну бригаду. Зазнала поразки й 8-тисячна група М. Муравйова, який ледве не потрапив до полону. В « Известиях В. Ц. К.» М. Муравйов дуже шкодував, що йому « не довелося зруйнувати це гніздо, втопити в крові тих, що посміли підняти руку на червону армію ». До травня 1918 р. Звенигородський кіш Вільного козацтва під командуванням Ю. Тютюнника контролював значну територію Київщини і Херсонщини. І хоча за наказом УЦР кіш фактично демобілізувався, за словами Ю. Тютюнника, зброю було приховано « про всяк випадок ».
У червні 1918 р. був одним із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання проти німецької військової та гетьманської влади. Ю. Тютюнника було заарештовано, і деякий час, до виступу Директорії, він відсидів у Лук’ янівській в’ язниці. Напередодні зайняття Директорією Києва в’ язні повстали та незабаром утворився Ударний курінь, заступником отамана якого став Ю. Тютюнник. На початку 1919 р. він приєднався до військових загонів М. Григор’ єва, які перейшли на бік більшовицької влади, а з їхнього складу була сформована 1-а Задніпровська стрілецька бригада, начальником штабу якої був Ю. Тютюнник.
Альянс із більшовиками тривав недовго— у травні 1919 р. М. Григор’ єв розпочав повстання проти більшовиків. У червні 1919 р. Ю. Тютюнник перебрав на себе командування частиною повстанців і вирушив до Жмеринки для з’ єднання із Армією УНР. Протягом липня— грудня 1919 р. командував селянською групою республіканської армії, Залізною дивізією, у грудні 1919 р. став помічником командувача Армії УНР. Йому було надано звання генерал-хорунжого. Як помічник командарма брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР по тилах білої та червоної армій( 6. ХІІ. 1919— 6. V. 1920).
Після інтернування українських частин у Польщі Ю. Тютюнник не склав зброї, готувався до Другого Зимового походу на територію України. З цією метою створив у Львові партизансько-повстанський штаб, який сформував три повстанські групи. Найбільшу із них— Волинську— очолював сам Ю. Тютюнник. Повстанці 4. ХІ. 1921 р. перейшли річку Збруч і вийшли до Коростеня. Після двотижневих боїв невеликій групі повстанців на чолі із Ю. Тютюнником вдалося повернутися до Польщі, а 359 козаків його загону були розстріляні більшовиками у м. Базарі на Житомирщині.
Подальша доля Ю. Тютюнника подібна до долі Б. Савинкова. Він був спровокований ДПУ до виїзду в Україну, де був схоплений. Намагаючись використати його авторитет для привернення на бік совєтської влади багатьох діячів національно-визвольного руху як в Україні, так і за її межами, йому дозволили викладати тактику й стратегію у Харківській школі червоних старшин. Демонструючи удавану толерантність до колишніх ворогів, яких змусили до співпраці, влада дозволила йому працювати і як кіносценаристові та редакторові художніх фільмів. Він навіть зіграв самого себе у фільмі « ПКП ». В УСРР вийшли друком його спогади « З поляками проти Вкраїни », ретельно відредаговані в ДПУ.
Однак Ю. Тютюнникові було важко змиритись з тогочасною дійсністю в Україні, не втаємничував він і свого ставлення до неї.
Навесні 1929 р. він був заарештований і висланий до Москви, де без суду, за наказом голови ОДПУ В. Менжинського, розстріляний.
176