зборів від України. Учасники зборів підтримали таку пропозицію *. Проте документи, що є в нашому розпорядженні, поки що не дають змоги встановити точно, наскільки така ухвала змінила кількісний склад УЦР, адже чимало делегатів, обраних до Всеросійських Установчих зборів, уже до того були її членами.
В історичній літературі кількісний склад УЦР остаточно не встановлений. Різні автори оцінюють його неодинаково. Зокрема, П. Христюк у додатках до першого тому « Заміток і матеріалів до історії Української революції » визначає повне число мандатів УЦР цифрою 822. Ще більшим( 848 мандатів) його подає І. Нагаєвський у праці « Історія української держави двадцятого століття ».
За даними мандатної комісії Шостих Загальних зборів склад УЦР становив 798 мандатів. Найбільша їх кількість( 212) належала Всеукраїнській раді селянських депутатів, Всеукраїнська рада військових депутатів мала 158 мандати **, Всеукраїнська рада робітничих депутатів— 100, територіальному представництву належав лише 81 мандат, решта розподілялась між численними політичними партіями та громадськими організаціями, як українськими, так і російськими, польськими, єврейськими. Зовсім не всі ті мандати було використано, а тому список реальних членів УЦР набагато менший. Мандатна комісія Шостих Загальних зборів зафіксувала 639 дійсних членів УЦР та 4 кандидати з вирішальним голосом ***.
^
❖
Незаперечний інтерес становить національний, соціальний та партійний склад Центральної Ради. Щоправда, теперішній стан вивчення джерел не дає змоги одержати вичерпні відомості. Одначе українцям належало 75 % мандатів, решта— національним меншинам. Як же оту чверть( 202) мандатів було розподілено між окремими національностями? Молдавани отримали 4 місця, німці і татари по З, білоруси, чехи і греки по одному. Складніше визначити розподіл мандатів між росіянами, поляками та євреями, оскільки представництво в УЦР надавалося їм не за суто національною ознакою, а через квоти партійним і громадським організаціям. Тут і постає проблема, куди віднести 30 мандатів Київської ради робітничих депутатів, 20— Київської ради солдатських депутатів та 10— Ради об’ єднаних громадських організацій. Як відомо, вони мали загальноросійський характер, поряд із росіянами там були представлені й інші національності. І все-таки, беручи до уваги це застереження, віднесемо їх усіх до росіян. Тоді матимемо такі співвідношення: росіяни— понад 14 % усіх місць, євреї— близько 6, поляки— 2.5 %.
Наприкінці червня 1917 р. П’ яті Загальні збори на підставі принципу національно-пропорційного представництва сформували Комісію з підготовки Статуту автономії України. Із 100 місць у ній відводилися: 71— українцям, 11— росіянам, 8— євреям, по 2— німцям і полякам, по одному— білорусам, татарам,
* Див. список членів Всеросійських Установчих зборів, обраних від українських губерній, Південно- Західного та Румунського фронтів і Чорноморського флоту в додатках до цього довідника.
** Власне, рада військових депутатів мала 132 мандати і 26— Український генеральний військовий комітет, який цією радою керував.
*** Протягом діяльності УЦР відбувалася ротація її членів, дуже змінився порівняно з першим склад Всеукраїнської ради селянських депутатів, сталися зміни в окремих територіальних та громадськополітичних представництвах, тому через членство в УЦР пройшла набагато більша кількість осіб, ніж зафіксовано в списку мандатної комісії Шостих Загальних зборів.
13