LJIKOBCbKHfl Андрій Васильович( псевд.: А. Яринович, А. Ганаско-
■ * вич, А. Василько; 14. Х. 1885, с. Малий Буялик Херсонської губ.— 1942, Ленінград)— громадсько-політичний діяч, літературознавець, журналіст; один із засновників Центральної Ради, товариш голови Центральної Ради, член Малої Ради, міністр закордонних справ Директорії УНР.
Народився у міщанській сім’ ї. В автобіографії писав, що його дитячі роки минули в селі поблизу Очакова, « в голому, сухому як перець степу, над півсолоною Березанською затокою Чорного моря ». Після смерті батька 1891 р. родина переїхала до Одеси, де в єврейських кварталах міста жив і виростав А. Ніковський. « Скінчив народну школу,— згадував він,— і допомагав своєму вітчимові на роботі в лазнях Ісаковича, чистячи відвідувачам чоботи, підсушуючи простирадла, бігаючи за квасом і милом ». Напевне, його спіткала б доля « кухарчиних дітей », якби не зустріч 1897 р. з сином одеського ювеліра М. Еліка, який, за словами А. Ніковського, « спокусив його розкішними вигодами знання і освіти » та за нетривалий час підготував до іспитів у гімназії. Після закінчення гімназії вступив на природничий факультет Одеського університету, а невдовзі перейшов на історично-філологічний.
Навчаючись в університеті, А. Ніковський зблизився із діячами місцевої української громади. Був членом правління, секретарем і бібліотекарем Одеського товариства « Просвіта ». У газеті « Рада » 1907 р. з’ явились його перші публікації. За його спогадами, то були кореспонденції про боротьбу генерала Толмачова із місцевою « Просвітою ». На той час А. Ніковський читав курси української мови та літератури в таємних групах шкільної молоді, що діяли в гімназіях, семінарії, технічній школі, викладав у приватних гімназіях. Був членом Одеської молодої громади, до якої входили С. Шелухин, Б. Чехівський, І. Луценко та ін. Порівняно зі Старою громадою, всі вони були прихильниками самостійницького напрямку. А. Ніковський був також членом УРДП і ТУП. Брав участь у студентському русі. Нелегально їздив 1908 р. до Праги як делегат від одеського студентства на Всеслов’ янський студентський з’ їзд, а 1911 р. був делегатом від Молодої громади на з’ їзді ТУП у Києві. Саме тоді вийшли друком його перші літературознавчі праці « Українська література і кріпацтво », « Вічна казка »( про твір О. Олеся « По дорозі в казку »). По закінченні університету викладав російську мову в одеських приватних жіночих гімназіях. « І хоча педагогія мені на початку добре повелася,— писав він у автобіографії,— я отряхнув прах педагогічний із своїх ніг назавжди і прийняв пропозицію видавця « Ради » Є. Чикаленка переїхати в Київ, щоб редагувати цю газету ». Праця в редакції виявилась нетривалою, у липні 1914 р. газету було заборонено. Деякий час А. Ніковський редагував « Літературно-науковий вісник », який незабаром теж було закрито. В Одесі 1915 р. він редагував журнал « Основа », та і його влада закрила після виходу четвертого числа. 1916 р. працював уповноваженим Комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. У 1914 р. вийшли друком його публіцистичні праці « К вопросу о Холмщине », « Галичина в ее прошлом и настоящем » та ін.
Після Лютневої революції увійшов до Київської ради об’ єднаних громадських організацій, виконував обов’ язки секретаря виконкому ради. Коли 8ЛІІ. 1917 р. рада ТУП випустила відозву « До українського громадянства » із закликом підтримувати новий революційний уряд, українську пресу, організовуватися, створити Український національний фонд, відкривати школи, « Просвіти », то під відоз-
136