иЕРО Н О ВИ Ч Євген Васильович( 1888, Пирятин— 25.111.1918, Великі
■ " Сорочинці)— громадсько-політичний діяч, інженер-технолог; член Центральної і Малої рад, народний секретар військових справ совєтського уряду України.
Освіту здобув у Полтавській чоловічій гімназії та на електротехнічному факультеті Петербурзького політехнічного інституту. Під час навчання в гімназії був одним із засновників першого гімназійного друкованого органу « Відродження »( 1907). У Петербурзі належав до організаторів студентських громад та репрезентував їх на студентському з’ їзді у Львові( 1909), очолював українську студентську громаду політехнічного інституту, що активно діяла із 1910 р. Належав до складу головної студентської ради, очолював інформаційне бюро студентських громад, редагував часопис « Український студент », що виходив у Петрограді протягом 1913— 1914 рр., був одним із керівників українських курсів для солдат, організованих студентською молоддю в Петрограді. О. Лотоцький у своїх спогадах писав про Є. Нероновича: « він був головним двигуном студентського руху, невичерпним джерелом ініціативи та громадської енергії ». Водночас вже за студентських років у нього проявились ознаки майбутньої непослідовності у політичних поглядах. « Нестриманий здержуючими центрами ні в поступуванні своєму, ні в своїх стремліннях,— писав О. Лотоцький,— він найменше забезпечений був од цілком несподіваних, деструктивних кроків, а той вплив, що розпромінював він від своєї видатної психіки, надто посилював наслідки деструктивного його чину... Його виступи громадські та, зокрема, в Центральній Раді були причиною поважних заворушень політичних. Врешті і зовсім потягло його до табору ворожого, що так пасував йому своїми далекосяглими гаслами ».
Є. Неронович увійшов до складу УЦР у жовтні 1917 р. як член Всеукраїнської ради військових депутатів, обраний до її складу III Всеукраїнським військовим з’ їздом( 20. Х— 30. Х. 1917), головою організаційного комітету якого він був. У листопаді 1917 р. увійшов до Малої Ради від фракції УСДРП. Є. Неронович очолював ліве крило партії, яке прагнуло співробітництва із більшовиками та належав до групи членів УЦР, які підтримали Раду народних комісарів у Петрограді, готували акцію, спрямовану на розпуск УЦР та передачу влади в Україні Раді робітничих, солдатських і селянських депутатів. У грудні 1917 р. був учасником харківського з’ їзду рад України, який мав виразно вороже Центральній Раді спрямування, і перейшов на бік більшовиків.
Був членом делегації більшовицького уряду в Бересті-Литовському. На II Всеукраїнському з’ їзді рад( 17— 19.111.1918 р., Катеринослав) його як представника лівих українських соціал-демократів було обрано до складу Народного секретаріату— більшовицького уряду України. Він обійняв посаду народного секретаря військових справ, але дуже швидко порвав із більшовиками. Під час наступу українських військ на Полтаву був заарештований у Великих Сорочинцях, де перебував у родичів дружини, і розстріляний без суду як член Народного секретаріату, яким на той час фактично вже не був.
Мала Рада 6ЛV. 1918 р. обговорювала справу розстрілу Є. Нероновича— члена УЦР. Справа була передана на розслідування анкетнослідчій комісії, яка була утворена на тому самому засіданні.
135