16.111.1917 р. А. Лівицького було обрано Золотоніським повітовим комісаром, а 1. VIII. 1917 р. Полтавський губернський комітет Тимчасового уряду затвердив його полтавським губернським комісаром.
Як делегат І Всеукраїнського селянського з’ їзду від Золотоніського повіту був обраний до складу ЦК Селянської спілки і став членом УЦР. Від серпня 1917 р. по травень 1918 р.— гласний золотоніського повітового і полтавського губернського земств, голова Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесний мировий суддя Золотоніського повіту. Очолював Золотоніський повітовий комітет і був членом Полтавського губернського комітету УСДРП.
Усунений із посади губернського комісара гетьманською владою 4. V. 1918 р., працював юрисконсультом Центрального Українського кооперативного комітету. Під час антигетьманського повстання в листопаді— грудні 1918 р. виконував обов’ язки повітового і губернського комісара на Полтавщині.
Від січня 1919 р. обіймав посади: тимчасово керуючого Міністерством внутрішніх справ УНР, товариша міністра юстиції, із 9ЛV. 1919 р.— міністр юстиції і заступник голови Ради Міністрів у кабінеті Б. Мартоса, в червні 1919 р.— керуючий Міністерством закордонних справ і міністр юстиції УНР. У кабінеті І. Мазепи А. Лівицький обіймав посаду заступника голови Ради Міністрів. Водночас у жовтні 1919 р.— голова дипломатичної місії УНР у Польщі. 22. IV. 1920 р. підписав Варшавську угоду. Протягом 1920— 1921 рр. та 1922— 1926 рр. очолював уряд УНР в екзилі. Після трагічної загибелі С. Петлюри очолив Директорію УНР та перейняв посаду Головного Отамана військ УНР. Протягом подальшого життя очолював Державний Центр УНР в екзилі, перебував під постійним наглядом польської поліції. Після війни оселився в Німеччині. Один із ініціаторів створення Української національної ради в екзилі( 1948).
Помер у Німеччині, прах перепоховано на українському меморіальному кладовищі у Баунд-Бруці, поблизу Нью-Йорка.
ПОТОЦЬКИЙ Олександр Гнатович( псевд.: О. Білоусенко, О. Любень-
^ " кий; 9. ІІІ. 1870, с. Брониця Могилівського пов. Подільської губ.— 22. Х. 1939, Варшава)— громадський і державний діяч, учений-історик, письменник, публіцист; член Центральної Ради, голова Української національної ради в Петрограді, Генеральний писар, Державний контролер УНР.
Народився в сім’ ї священика. Освіту здобув у Кам’ янецькій, Тифліській та Київській духовних семінаріях, 1896 р. закінчив Київську духовну академію. Під час навчання в Києві зблизився із В. Антоновичем та О. Кониським, які мали великий вплив на формування його національної свідомості. За того самого часу почав видавати свої поетичні твори й наукові праці в періодичних виданнях. Внаслідок публікацій статей з української тематики в галицькій пресі О. Лотоцький був позбавлений можливості здобувати духовну кар’ єру. Працював урядовцем державного контролю спочатку в Києві, а потім у Петербурзі( 1900— 1917). Займаючи високу посаду в державному контролі, доклав чимало зусиль для друку українських видань за умов цензурних утисків українського слова. Опублікував безліч статей в оборону української справи та її популяризації в російських часописах ліберального напряму та українській пресі(« Вестник Европы », « Русская мысль », « Русская старина », « Рада », « Украинская жизнь »). Був одним із
117