кооперативною діяльністю. У 1916 р. був прийнятий до Полтавського осередку ТУП, одночасно продовжував працювати в Київському центрі українських есерів.
Лютневу революцію 1917 р. М. Ковалевський зустрів у Полтаві, був обраний до складу міського комітету громадських організацій і дістав від цього комітету призначення на посаду губернського комісара безпеки, завданням якого було контролювати губернське жандармське управління, ліквідовувати органи старої влади у Полтаві. « Працюючи на Полтавщині, ми чекали на вказівки з Києва, де повставав український політичний центр,— згадував про початок революції М. Ковалевський.— Але організація цього центру в Києві відбувалася дуже повільно. Деяке оживлення приніс поворот із заслання Михайла Грушевського. З представників українських громадських і політичних організацій повстала Українська Центральна Рада як орган, репрезентуючий політичну опінію України. Це не був, однак, ще політичний центр в точному змислі слова, центр, який би взяв провід політичної боротьби українського народу в свої руки. Це була скоріше організаційна комісія, яка підготовляла створення такого проводу. Український Національний Конгрес скликаний був на квітень місяць, і цей конгрес мав створити політичну екзекутиву, що взяла б у свої руки головну керму українським національним рухом ».
Тим часом українські есери довершили організаційну будову своєї партії, якій судилося стати наймасовішою українською політичною партією. 4— 5.1 V. 1917 р. в Києві відбувся установчий з’ їзд Української партії соціалістів-революціонерів. Він обговорив широке коло питань програмного характеру. М. Ковалевський був у центрі роботи з’ їзду, входив до складу президії, виступав з доповіддю про земельне питання, зрештою був обраний лідером партії. Чимало зусиль він доклав для створення Української селянської спілки.
Всеукраїнський національний конгрес 8.1 V. 1917 р. обрав його членом Центральної Ради. На Третіх Загальних зборах М. Ковалевський ініціював зміну регламенту роботи УЦР. Його ідея полягала в тому, щоб Загальні збори збиралися не на один-два дні, а раз чи два на місяць на триваліші терміни, що давало б змогу вирішувати на них велику кількість питань.
У травні 1917 р. М. Ковалевський повернувся на постійне мешкання до Києва. На той час він був однією з найпомітніших постатей в українському політичному таборі. Він керував УПСР, Селянською спілкою, редагував масову українську газету « Народна воля », очолював фракцію українських есерів у Центральній Раді, у складі делегації УЦР провадив переговори з Тимчасовим урядом. Повернувшись із Петрограда, взяв активну участь у проведенні Всеукраїнського селянського з’ їзду. Вітав з’ їзд від імені ЦК УПСР, інформував делегатів про наслідки переговоів делегації УЦР із Тимчасовим урядом. « Нас там не почули, або не захотіли почути. Ми їхали з вірою, що революційний уряд торує шлях до спілки вільних народів, а виходить— навпаки,— наголосив М. Ковалевський,— отже, товариші селяни, вимагайте своїх прав, не давайте глумитися над вами ». Промова М. Ковалевського радикалізувала настрої делегатів з’ їзду, які ухвалили доручити Центральній Раді « негайно виробити проект положення про автономію України ». М. Ковалевський виступив ЗО. V. 1917 р. на Всеукраїнському селянському з’ їзді з доповіддю « Про земельну справу на Україні », в якій висловився за те, щоб усі поміщицькі, казенні, церковні та монастирські землі були безкоштовно передані трудовому народу, а приватна власність на землю була ліквідована. З’ їзд обрав його до складу Тимчасового Центрального комітету Української селянської спілки та до Всеукраїнської ради селянських депутатів.
103