-Д иявол.- А по дияволі?-М азепа1. Цей епізод дуже влучно характеризує загальне ставлення, яке було характерне для значної частини російського( і не лише російського) населення до питання про політичну самостійність України. Природне право кожного народу на самовизначення стосовно українців вважалося настільки нереальним, непотрібним та надуманим, що трактувалося з боку панівних класів панівних націй, як " австрійська”, " німецька” або " польська” інтрига. В основі такого ставлення до” южнорусского сепаратизма”(” мазепинства”) лежать не лише геополітичні міркування, але й певний стереотип у суспільній психології, стереотип меншовартості усього українського, який до кінця не вижитий ще й тепер.
Зрозуміло, що за таких умов українцям потрібні були особливі енергія, вміння і прагнення, щоб довести своє право на окремішнє існування. І при цьому не лише сусідам, а передусім самим собі.( Застережуся одразу, що тут маю на увазі лише ідеологічну сторону справи, а не практичну, тобто побудову суверенної національної держави. Остання ще й досі залишається актуальною метою українського руху.) Формування ідеї політичної самостійності України мало справді революційне значення. Воно було пов’ язане з такими драматичними подіями, особистими колізіями та гострими сутичками між різними українськими і неукраїнськими силами, що, напевно, можна написати цілий напівпригодницький роман, а не лише наукове дослідження. Але полишаючи те, що належить робити письменникам, хочу запропонувати спробу наукового аналізу проблеми генрзи ідеї політичної самостійності в українському русі. Серед праць, де тією чи іншою мірою розглядалося це питання, особливо варто відзначити передмову В. Дорошенка до третього( берлінського) 2 видання " України irredent-и” Ю. Бачинського, блискуче ессе І. Лисяка-Рудницького про ідеологічних попередників Четвертого Універсалу Центральної Ради3 та статтю канадського дослідника українського походження І.-П. Химки4. Остання робота і тематично, і хронологічно найближче стоїть до запропонованої проблеми, тому вона становитиме як би відправну точку для нашого дослідження. Нові можливості для розкриття цієї теми дає звернення до мемуарної літератури та особистих рукописних фондів, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові( далі: ЦДІА України у Львові). Особливу цінність з огляду на це становлять
120