Дмитро Яворницький та його родовід Dmytro_Yavornytskyi_ta_ioho_rodovid | Seite 43

тів кафедри, що близько стояли до Д. Яворницького, були К. Гуслистий, П. Матвієвський, П. Козар, В. Грінченко та ін.
У 1920-ті рр. Дніпропетровський історично-археологічний музей( колишній музей ім. О. Поля), керований Д. Яворницьким, перетворився на центр історико-краєзнавчих досліджень, охорони пам’ яток. Його колекції використовувалися як джерело у дослідженнях гуманітарного циклу. До Д. Яворницького, як директора музею і фахівця, зверталися за консультаціями і порадами науковці, письменники, діячі мистецтва з України, Росії, Німеччини, Чехії, Польщі, Великої Британії, Франції, а також земляки, що опинилися в еміграції, зокрема В. Біднов, Є. Вировий, О. Галаган, І. Рудичів, І. Труба, Т. Котенко. У 1925 р. святкувався 70-річний ювілей Д. Яворницького. Цю подію урочисто відзначила й українська еміграція в Празі.
Знаковою подією в житті Д. Яворницького у цей час було керівництво комплексною науково-дослідною експедицією на Дніпробуді, яку він очолював протягом 1927 – 1932 рр. Певною мірою результати наукових досліджень експедиції здобули висвітлення в « Збірнику » Дніпропетровського кураєвого історично-археологічного музею, 1-й і єдиний том якого за редакцією Д. Яворницького побачив світло у 1929 р.
Коли стало відомо про те, що внаслідок спорудження греблі Дніпрові пороги будуть затоплені, посилився потік відвідувачів сюди, щоб подивитися на цю окрасу Дніпра, на ці реліктові валуни. А кращого гіда, ніж Дмитро Іванович, неможливо було уявити. Свого часу Євген Чикаленко, переповнений враженнями від подорожі з Д. Яворницьким, відзначив, що « пройтись з Яворницьким дніпровими порогами – се ж пережити всю минувшину, уявити у всіх дрібницях запорозьке життя » 37. Д. Яворницькому належить ґрунтовне видання « Дніпрові пороги », яке вперше було надруковане в Харкові у 1928 р., мало величезний успіх й зразу перетворилося на бібліографічну рідкість.
У 1920-ті рр. відбулося офіційне визнання наукових досягнень Д. Яворницького. 1924 р. він був обраний членом-кореспондентом Української Академії наук, а у 1929 р. став її дійсним членом. Така висока оцінка надала вченому енергії. Як й завжди, він багато працю-
43