любов Д. Яворницького до запорозького козацтва та його витвору – Запорозької Січі, ностальгію за часами козацької вольниці.
Невдовзі Д. Яворницький підготував цю книгу до перевидання, але за його життя цей намір не здобув реалізації. Лише у 2005 р. до 150-річчя вченого побачило світло виправлене і доповнене Д. Яворницьким видання « Запорожжя в залишках старовини і переказах народу » 28. Це сталося завдяки подвижництву дніпропетровського краєзнавця професора А. К. Фоменка і днепропетровських меценатів А. І. Ялового та О. М. Зинов’ єва.
До найвизначніших наукових надбань Д. Яворницького в цей період його діяльності належить 1-й том трьохтомної монографії « История запорожских козаков »( 1892), у виданні якого науковцю допомагали його друзі П. Саладилов, П. Пелехін, І. Рєпін, В. Васютинський та ін. Приятелі М. Комстадіус та Л. Попов позичили йому 1500 руб. Завдяки високому чиновнику, діячу української громади в Петербурзі В. Котельникову( чоловік пасербиці М. Костомарова) Дмитро Іванович отримав гроші з Літературного фонду.
« История запорожских козаков » вважається « літописом » запорозького козацтва 29. В 1-му томі міститься інформація про кордони, гідрографію, топографію, клімат, рослинний та тваринний світ запорозького краю, історію виникнення козацтва, устрій Запорозького війська, його склад, чисельність, адміністративно-судову владу, збройні сили, господарство, побут, церковний лад і освіту, зовнішні стосунки запорожців з християнськими й мусульманськими сусідами тощо.
В Петербурзі Д. Яворницький поринув у культурно-громадське життя української громади, приятелював з активними її діячами, в першу чергу з К. Білиловським, С. Васильківським, Г. Вашкевичем, П. Катериничем, Д. Мордовцевим, П. Саладиловим, О. Сластьоном, П. Стебницьким, П. Пелехіним та. ін. Він заприятелював з художниками І. Рєпіним, М. Мікешиним, І. Шишкіним, К. Маковським, мистецтвознавцем і критиком В. Стасовим. Згодом Дмитро Іванович почав влаштовувати в своєму помешканні так звані « суботки », на які збиралися земляки-українці й представники російської інтелігенції, іноді до 40 людей. На цих вечорах співали пісень, танцювали, слухали гру на кобзі Опанаса Сластьона. Так восени 1886 р. ці « су-
23