90 ЛЮБОМИР ВИНАР
видруковано нові матеріяли про Грушевського в українській, англійській і німецькій мовах, а також передруковано деякі важливі праці історика про будівничих Нової України( В. Антоновича, П. Куліша, М. Драгоманова та ін.). У цьому збірнику я видрукував працю про грушевськознавство з провізоричною структурою цієї дисципліни і відповідною її періодизацією. У тому часі грушевськознавство вже стало незалежною ділянкою дослідів. Цей період « дозрівання », як бачимо, тривав понад 21 рік. Особисто я був задоволений без огляду на деякі перешкоди зі сторони установ, які правдоподібно не розуміли ваги цієї дисципліни, хоча брали участь у розбудові франкознавства і шевченкознавства. Це також відноситься до деяких дослідників, які часами використовували прізвище Грушевського, але не включилися в розбудову наукового грушевськознавства. У мене і моїх співробітників совість була спокійна: ми зробили все, що могли, або, як пізніше я згадував, більше, ніж ми сподівалися.
ПЕРЕЛОМОВІ РОКИ: 1990-1996
Ранні 1990-ті роки були переломовими в історії української нації у відродженні національної культури, в дальшій розбудові грушевськознавства, а для мене особисто в площині наукової діяльности і психологічній настанові. Це перший раз в моєму житті в 1990-му році я їхав до столиці моєї батьківщини— Києва і до міста мого народження— Львова, після довгих років праці і надії, що тюрма народів СССР скінчить своє існування і імперія зла розлетиться. Я їхав до двох головних міст, в яких Грушевський проводив свою наукову суспільну і державотворчу діяльність, де писав свої головні твори...
Майже неможливо описати мої емоційні переживання цього моменту повороту на Рідні Землі. Символічно— це був рік, в якому в діяспорі, а потому в Україні відзначали 25-ліття Українського Історичного Товариства, яке було довгі роки на службі української історичної науки, грушевськознавства і рідної культури. Це інтуїтивно відчув один з перших активних діячів УІТ Євген Пшеничний, який писав про мою « довгу дорогу додому »... 7. Так дійсно було.
Я їхав до Києва на перший Міжнародний конгрес україністів, на якому мав виголосити доповідь « Михайло Грушевський і його вплив на розвиток української історіографії ». Це для мене була велика сатисфакція, і я довгий час не вірив, що мою доповідь приймуть... В Академії наук УРСР( в 1990 році це була офіційна назва) і в Організаційному комітеті 1-го Конгресу
7 Є. Пшеничний, « Довга дорога додому. Професору Любомирові Винару— 60 ». Рада, 27 березня 1992 р., ч. 10. Він писав, що « довго і важко йшов Любомир Винар до отчого дому... Виїхав з нього хлопчаком.., а повернувся сивочолим професором, відомим ученим, людиною, що у нелегких життєвих мандрах зберегла найдорожче— синівську любов до рідного краю...».