І . ВСТУП . ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 67
рішній стан і майбутній розвиток цієї науки . Вони є і діють в Україні і на Заході і репрезентують різні покоління українських науковців . Вирощення нового покоління грушевськознавців в Україні із задовільним знанням методології й історичних джерел , що не обтяжене минулою партійною « історичною наукою » і сьогоднішніми будь-якими ідеологічно-партійними « догмами », що виключають нормальне наукове дослідження Грушевського і його доби , є запорукою дальшого розвитку цієї дисципліни . Я мав нагоду в Києві , Львові і інших містах говорити з молодими істориками , літературознавцями , архівістами , бібліографами і іншими науковцями , правдивими ентузіястами-грушевськознавцями , які розуміють вагу об ’ єктивного вивчення Грушевського . Вони є справжніми спадкоємцями наукового грушевськознавства , яке народилося з огляду на репресивний комуністичний режим , поза межами України . їм можемо лиш побажати якнайбільше успіхів у розвитку грушевськознавства , а з нашої сторони зробимо все , що в наших силах , щоб допомогти їм у науковій праці .
Друга важлива справа відноситься до віднайдення , реєстрації і в кінці видання недрукованої спадщини Михайла Грушевського , зокрема його творів і епістолярної спадщини . Рівночасно поділимося думками про перевидання наукових і публіцистичних творів історика , що безпосередньо в ’ яжеться із поширенням джерельної бази грушевськознавства в Україні і на Заході . Ідеться про видання їх в українській і неукраїнській мовах .
Під час відбуття Київської міжнародної конференції з нагоди 130-ліття з дня народження Грушевського учасники вислали і підписали окреме звернення до генерального прокурора України у справі знищеного або загубленого рукопису другої частини X тому « Історії України-Руси » з проханням , щоб цю справу остаточно вияснити108 . Також дотепер не віднайдено продовження шостого тому « Історії Української Літератури » М . Грушевського , що мала бути доведена , на думку О . Білецького — рецензента рукопису VI тому ІУЛ до останніх десятиліть XVIII ст . 109 . До сьогодні справа рукописів недрукованих ІУР і ІУЛ невияснена і їхня доля невідома . З інших незнайдених рукописів згадаємо « Записник » М . Грушевського з 1920-х років , що його провадив історик після повернення в Україну в 1924 році і який був в руках НКВД з початком 1930-х років . Доля цього важливого джерела невідома .
Одним із основних завдань грушевськознавців і наукових установ в Україні є розшукати вищеназвані рукописи М . Грушевського і їх видати . Якщо
І пя У зверненні до Генерального прокурора України Г . Ворс і нова читаємо : « Оскільки рукопис М . Грушевського належав до національної культурної спадщини й підлягав державній охороні , просимо Вас , пане Генеральний Прокуроре , порушити за фактом його зникнення кримінальну справу » ( машинопис , Київ , жовтень 1996 р . без точної дати ). іп д
7Олекса Мишанич , « Від упорядника ». Михайло Грушевський . Історія Української Літератури . Український Історик , 1991 — 1992 , т . 28 — 29 , с . 256 — 264 . Там поміщено повний текст рецензії О . Білецького на шостий том Історії Української Літератури ( рукопис ).