І. ВСТУП. ДО НАУКИ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 67
рішній стан і майбутній розвиток цієї науки. Вони є і діють в Україні і на Заході і репрезентують різні покоління українських науковців. Вирощення нового покоління грушевськознавців в Україні із задовільним знанням методології й історичних джерел, що не обтяжене минулою партійною « історичною наукою » і сьогоднішніми будь-якими ідеологічно-партійними « догмами », що виключають нормальне наукове дослідження Грушевського і його доби, є запорукою дальшого розвитку цієї дисципліни. Я мав нагоду в Києві, Львові і інших містах говорити з молодими істориками, літературознавцями, архівістами, бібліографами і іншими науковцями, правдивими ентузіястами-грушевськознавцями, які розуміють вагу об’ єктивного вивчення Грушевського. Вони є справжніми спадкоємцями наукового грушевськознавства, яке народилося з огляду на репресивний комуністичний режим, поза межами України. їм можемо лиш побажати якнайбільше успіхів у розвитку грушевськознавства, а з нашої сторони зробимо все, що в наших силах, щоб допомогти їм у науковій праці.
Друга важлива справа відноситься до віднайдення, реєстрації і в кінці видання недрукованої спадщини Михайла Грушевського, зокрема його творів і епістолярної спадщини. Рівночасно поділимося думками про перевидання наукових і публіцистичних творів історика, що безпосередньо в’ яжеться із поширенням джерельної бази грушевськознавства в Україні і на Заході. Ідеться про видання їх в українській і неукраїнській мовах.
Під час відбуття Київської міжнародної конференції з нагоди 130-ліття з дня народження Грушевського учасники вислали і підписали окреме звернення до генерального прокурора України у справі знищеного або загубленого рукопису другої частини X тому « Історії України-Руси » з проханням, щоб цю справу остаточно вияснити108. Також дотепер не віднайдено продовження шостого тому « Історії Української Літератури » М. Грушевського, що мала бути доведена, на думку О. Білецького— рецензента рукопису VI тому ІУЛ до останніх десятиліть XVIII ст. 109. До сьогодні справа рукописів недрукованих ІУР і ІУЛ невияснена і їхня доля невідома. З інших незнайдених рукописів згадаємо « Записник » М. Грушевського з 1920-х років, що його провадив історик після повернення в Україну в 1924 році і який був в руках НКВД з початком 1930-х років. Доля цього важливого джерела невідома.
Одним із основних завдань грушевськознавців і наукових установ в Україні є розшукати вищеназвані рукописи М. Грушевського і їх видати. Якщо
І пя У зверненні до Генерального прокурора України Г. Ворс і нова читаємо: « Оскільки рукопис М. Грушевського належав до національної культурної спадщини й підлягав державній охороні, просимо Вас, пане Генеральний Прокуроре, порушити за фактом його зникнення кримінальну справу »( машинопис, Київ, жовтень 1996 р. без точної дати). іп д
7Олекса Мишанич, « Від упорядника ». Михайло Грушевський. Історія Української Літератури. Український Історик, 1991— 1992, т. 28— 29, с. 256— 264. Там поміщено повний текст рецензії О. Білецького на шостий том Історії Української Літератури( рукопис).