54 ЛЮБОМИР ВИНАР
історіографії наука джерелознавства була на службі комуністичної партії, і це безпосередньо вплинуло на фальсифікацію джерельної основи усіх періодів історії України, а зокрема наукової і політичної діяльности Грушевського76.
Є декілька клясифікацій історичних джерел77 у ширшому і вужчому розумінні. На їхній основі подаємо схему джерел грушевськознавства, що її на випадок потреби зможемо доповнити. До уваги беремо писані і матеріяльні( артифакти) джерела. За нашою схемою вони складаються з таких категорій:
I. Письмові джерела, що охоплюють його друковані і недруковані праці, як також праці членів родини, публічні і приватні документи, законодавчі і юридичні документи, автобіографічні матеріяли, спогади, записники, щоденники, листування і всі інші писані матеріяли. Це так звані першоджерельні матеріяли. У дослідженні М. С. Грушевського усі його друковані праці, включаючи наукові дослідження і публіцистичні праці( часописи, журнали і т. п.), клясифікуються як першоджерела, що віддзеркалюють творчість і життя історика. Нормально їх уважали б історичною літературою, а не історичним першоджерелом, якщо б їх аналізувати при дослідженні історичних явищ( наприклад, Хмельниччина, розвиток інтелектуальної історії в XIX ст. і т. д.). У дослідженні Грушевського— всі його писання є першоджерельного характеру.
II. Усні джерела( Oral sources), що дійшли до дослідника в усній творчості. Наприклад, перекази, пісні, фольклор, топографічні назви, що відносяться до життя й діяльности Грушевського.
III. Фотоджерела включають фотографії Грушевського і членів його родини, його співробітників, офіційні групові фотографії з істориком, фільми, ілюстрації і інші фотодокументи. Звичайно фотоджерела зберігаються в архівах і музеях, деколи в бібліотеках.
IV. Матеріяльні джерела( physical remains) включають фізичні об’ єкти, наприклад, будинки Грушевського, його меблі, печатки, пам ' ятники Гру-
76 Наприклад, В. І. Стрельський пише, що « Під час внутрішньої критики( джерел— J1. В.) особливо великого значення набуває марксистсько-ленінська методологія, що виступає як вирішальна наукова база історичної інтерпретації джерел « гДжерелознавство історії СРСР », K., 1958, с. 33; С. О. Яковлев у підручнику « Українська радянська археографія * стверджує, що « Партійний підхід до вибору документів передбачає всебічне виявлення документів, які сприяють розкриттю закономірностей розвитку суспільно-економічних явищ... Об’ єктивістський підхід до виявлення і відбору документів не має нічого спільного з справжнім науковим дослідженням *, с. 17. Цей самий автор засуджує націоналістичні теорії Грушевського.
77 Окремі схеми клясифікації історичних джерел подані у вже згаданих виданнях Lubomyr Wynar, Research Methods, p. 157— 158; R. J. Shafer, op. cit, p. 65— 74; Jaques Barzun, op. cit, p. 154— 159.
Українські радянські історики обговорювали окремі питання джерелознавства у серійному виданні « Історичні джерела та їх використання ». Свого часу І. П. Крип’ я- кевич в УІЖ друкував « Нарис методики історичних досліджень »( 1967— 1968), що його, на жаль, не закінчив.