24 ЛЮБОМИР ВИНАР
ську-Василенко, Матвія Стахова, Миколу Чубатого, Стефана Горака, Миколу Андрусяка, Івана Фізера, Олександра Шульгина, Богдана Кліда, Петра Одарченка, Аркадія Жуковського, Василя Ленцика, Петра Стерча, Івана Кедрина, Лева Биковського, Богдана Бодуровича, Володимира Дорошенка, Панаса Феденка, Володимира Кедровського, Григорія Костюка, Бориса Крупницького, Бориса Мартоса, Євгена Онацького, Олександра Сидоренка, Юрія Тищенка та інших дослідників18. Як бачимо, дослідники того періоду належали до різних Генерацій науковців, до різних історіографічних напрямів. Головним критерієм оцінки грушевськознавства і дослідників є наукова, популярно-наукова і публіцистична їхня творчість. Наукові праці були фактологічного і концепційного характеру. Ми намагалися збирати матеріяли від співробітників і сучасників Грушевського і опісля друкували їх в « Українському Історику ». Також на сторінках журналу появлялися передруки праць Грушевського, його автобіографічні і деякі архівні матеріяли. В тому часі, головно за ініціятивою УІТ і інших установ, відбуто цілий ряд наукових конференцій, присвячених Грушевському на українському і американському наукових форумах— це значно скріпило організаційну базу грушевськознавства, як також було сприятливим для приєднання неукраїнських науковців.
Недавно появилася збірна праця « М. С. Грушевський і Academia », в якій автори намагаються в грушевськознавстві вирізнити дві течії: 1) напрямок « позитивної синтези усієї діяльности Грушевського » і 2) напрямок « позитивістської об’ єктивізації ». До першого включено Л. Винара і О. Оглоблина, до другого— Н. Полонську-Василенко, О. Пріцака і Б. Крупницького19. Ми вже писали, що такий поділ штучний і не відповідає дійсному розвиткові грушевськознавства на Заході20. В той час були представники державницької школи і синтетичної національної школи української історіографії, до якої зачислює себе автор цих рядків. Нашим головним критерієм була наукова методологія досліджень, що відділяло наукове грушевськознавство від публіцистичного. Звичайно, у деяких працях знаходимо гіпотези з ідеологічними наставленнями дослідників— але це нічого не має спільного із вищезгаданою клясифікацією двох напрямів у грушевськознавстві.
18 Список їхніх грушевськознавчих праць подано в нашій « Бібліографії праць про М. Грушевського ». Український Історик, 1984, т. XXI, ч. 1— 4, с. 294— 319.
19 П. С. Сохань, В. І. Ульяновський, С. М. Кіржаєв, цит. пр., с. 12— 16.
20 Український Історик, 1994, т. XXXI, с. 327— 328. Автори, правдоподібно, не мали доступу до архівних матеріялів УІТ, в яких докладно з’ ясовано генезу і розвиток грушевськознавства в тому часі.