24 ЛЮБОМИР ВИНАР
ську-Василенко , Матвія Стахова , Миколу Чубатого , Стефана Горака , Миколу Андрусяка , Івана Фізера , Олександра Шульгина , Богдана Кліда , Петра Одарченка , Аркадія Жуковського , Василя Ленцика , Петра Стерча , Івана Кедрина , Лева Биковського , Богдана Бодуровича , Володимира Дорошенка , Панаса Феденка , Володимира Кедровського , Григорія Костюка , Бориса Крупницького , Бориса Мартоса , Євгена Онацького , Олександра Сидоренка , Юрія Тищенка та інших дослідників18 . Як бачимо , дослідники того періоду належали до різних Генерацій науковців , до різних історіографічних напрямів . Головним критерієм оцінки грушевськознавства і дослідників є наукова , популярно-наукова і публіцистична їхня творчість . Наукові праці були фактологічного і концепційного характеру . Ми намагалися збирати матеріяли від співробітників і сучасників Грушевського і опісля друкували їх в « Українському Історику ». Також на сторінках журналу появлялися передруки праць Грушевського , його автобіографічні і деякі архівні матеріяли . В тому часі , головно за ініціятивою УІТ і інших установ , відбуто цілий ряд наукових конференцій , присвячених Грушевському на українському і американському наукових форумах — це значно скріпило організаційну базу грушевськознавства , як також було сприятливим для приєднання неукраїнських науковців .
Недавно появилася збірна праця « М . С . Грушевський і Academia », в якій автори намагаються в грушевськознавстві вирізнити дві течії : 1 ) напрямок « позитивної синтези усієї діяльности Грушевського » і 2 ) напрямок « позитивістської об ’ єктивізації ». До першого включено Л . Винара і О . Оглоблина , до другого — Н . Полонську-Василенко , О . Пріцака і Б . Крупницького19 . Ми вже писали , що такий поділ штучний і не відповідає дійсному розвиткові грушевськознавства на Заході20 . В той час були представники державницької школи і синтетичної національної школи української історіографії , до якої зачислює себе автор цих рядків . Нашим головним критерієм була наукова методологія досліджень , що відділяло наукове грушевськознавство від публіцистичного . Звичайно , у деяких працях знаходимо гіпотези з ідеологічними наставленнями дослідників — але це нічого не має спільного із вищезгаданою клясифікацією двох напрямів у грушевськознавстві .
18 Список їхніх грушевськознавчих праць подано в нашій « Бібліографії праць про М . Грушевського ». Український Історик , 1984 , т . XXI , ч . 1 — 4 , с . 294 — 319 .
19 П . С . Сохань , В . І . Ульяновський , С . М . Кіржаєв , цит . пр ., с . 12 — 16 .
20 Український Історик , 1994 , т . XXXI , с . 327 — 328 . Автори , правдоподібно , не мали доступу до архівних матеріялів УІТ , в яких докладно з ’ ясовано генезу і розвиток грушевськознавства в тому часі .