182 ЛЮБОМИР ВИНАР
дження будівничого Нової України, голови Української Центральної Ради і першого президент? Української Народньої Республіки в 1918 році.
Грушевськознавс тв > народилося поза межами України і до 1990 року розвивалося на Заході. В Україні під час комуністичної влади систематично фальсифіковано діяльність і творчість М. Грушевського, якого радянська влада і партійна комуністична історіографія проголосили « ворогом українського народу » і головним « фальсифікатором історії України ». Самозрозуміло, що в атмосфері політичного терору, розгрому наукових установ і фальсифікації усіх періодів історії України, зокрема доби Грушевського, грушевськознавство як академічна дисципліна не могло постати в Україні. Цей обов’ язок взяли на себе українські історики-еміфанти, які продовжували традиції української національної історіографії. Лише з початком 1990 року, у зв’ язку із відновленням державного суверенітету української нації, грушевськознавство розвивається в Україні і поза її межами спільними зусиллями дослідників-грушевськознавців у ґльобальному вимірі. Цей найновіший період дослідження Грушевського і його доби характеризується перш за все доступом до досі незнаних архівних джерел в архівах і бібліотеках України, що значно поширило джерельну основу грушеве ькознавства » 2.
Історичні джерела становлять головну базу для наукового вивчення життя, діяльности і творчости Грушевського і його доби. Серед історичних першоджерел особливе місце належить епістолярній спадщині історика. В джерелознавчій аналізі архівних матеріялів грушевськознавства виринає питання двох основних концепцій: « Епістолярна спадщина М. Грушевського » і « Епістолярна спадщина грушевськознавства ». Перша концепція охоплює листування( приватне й офіційне) самого Грушевського. Поняття « епістолярні джерела грушевськознавства » включає, крім листування Михайла Сергійовича, також листування членів його родини, сучасників і співробітників історика, адресоване до нього або інших осіб і установ, що в ньому знаходимо дані( приватні і офіційні) про багатовимірну діяльність і творчість Михайла Сергійовича. Отже, поняття « епістолярні джерела грушевськознавства » набагато ширше за концепцію « епістолярна спадщина Грушевського ». Діяпазон епістолярної спадщини Грушевського вийнятково широкий і різноманітний і становить одну з головних джерельних категорій грушевськознавства. Ми звернули увагу перш за все на листування самого Грушевського і його сучасників, що є унікальним історичним першоджерелом для дослідження і реконструкції доби Грушевського. Рівночасно епістолярій історика є інтегральною частиною його творчости, що доповнює його автобіографічні матеріяли і спогади та інші першоджерела.
Епістолярні джерела уважають суб’ єктивними документами і як такі вимагають повної джерелознавчої аналізи, що з’ ясовує автентичність і вірогідність джерела за допомогою зовнішньої і внутрішньої критики і оцінки його фізичних характеристик і змісту. Філологічно-лінгвістична критика
2 Докладніше обговорення дисципліни подане в статті Любомира Винара. Вступ до науки грушевськознавства. Український Історик, 1996, т. 33, ч. 1— 4, с. 17— 78.