126 ЛЮБОМИР ВИНАР
шевського, що переховуються у рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України10.
Увівши до науко чого обігу поняття « грушевськознавство », Л. Винар бачить його як міждисцшілінарну гуманітарну дисципліну, яка об’ єднує науковців різних фахіз: істориків, археографів, архівістів, соціологів, філологів, філософів, політологів, літературознавців для дослідів різносторонньої наукової й політичної діяльності М. Грушевського. З часом у двох публікаціях головний редактор УІ сформулював і визначив предмет, методи й завдання грушевськознавства, де підбив підсумки зробленого й накреслив завдання на майбутнє11.
А зроблено у цій ділянці знань, і передусім завдяки подвижницькій праці Л. Винара, чимало. За ініціативою голови УІТ журнал « Український Історик » перетворився на провідну трибуну грушевськознавчих досліджень. За останні тридцять п’ ять років з’ явилося чотири томи журналу, цілком присвячені М. Грушевському. Невсипуча енергія проф. Л. Винара сприяла появі цілої плеяди визначних дослідників-грушевськознавців. Передусім це М. Антонович— публікатор низки листувань, один з перших вдумливих і тонких дослідників персональних взаємин М. Грушевського з провідними діячами національного руху. Це також О. Домбровський, який багато статей присвятив історіографічним дослідженням М. Грушевського ранньої історії України. Завдяки Л. Винарові про М. Грушевського писали й М. Брайчевський, В. Сергійчук, Я. Дзира, Т. Мацьків, І. Витанович, М. Ждан, 1. Каменецький і, нарешті, один з найбільших українських істориків XX ст. О. Оглоблин. Йому ми завдячуємо низці спогадів про М. Грушевського, які встигли написати люди, які знали його по спільній політичній і науковій діяльності: Борис Мартос, Михайло Єреміїв, Микола Чубатий та багато інших. Л. Винар також привернув до співпраці неукраїнських істориків. Завдяки Л. Винареві кадри сучасних грушевськознавців в Україні збільшилися у кілька разів.
Попереду— здійснення нових планів, накреслених головою УІТ: публікація серійного видання « Михайло Грушевський. Статті і матеріяли », де б містилися статті-дослідження про історика, недруковані архівні джерела, рецензії на праці про вченого й політика тощо; буде продовжене видання епістолярної серії; віриться, що з’ явиться й давно заповіджений енциклопедичний довідник « Михайло Грушевський »; виходитимуть студії в серії грушевськознавство тощо. Безперечно одне— праці Л. Винара вже стали класикою грушевськознавства, без них неможливе жодне історіографічне дослідження про Великого Українця.
10 Листування Михайла Грушевського( упорядник Г. Бурлака, редактор Л. Винар), Київ— Нью-Йорк— Торонто, 1997, т. 1, 399 с.
11 Винар Л. Думки з приводу 50-х роковин смерти М. Грушевського. Український Історик, 1984, ч. 1— 4( 81— 84); його ж Думки про грушевськознавство: М. Грушевський і львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 1995, с. 5— 17; його ж Вступ до науки грушевськознавства. Український Історик, 1996, ч. 1— 4( 128— 131), с. 17-78.