III. ОСНОВНИК ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВА 119
Ігор ГИРИЧ Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України м. Київ
ПРОФЕСОР ЛЮБОМИР ВИНАР І СУЧАСНЕ ГРУШЕВСЬКОЗНАВСТВО
Ось уже третина століття, як існує нова міждисциплінарна гуманітарна дисципліна— грушевськознавство, дисципліна, яка покликана була досліджувати життя й діяльність найбільшого українського історика і громадсько-політичного діяча новітньої доби української історії— Михайла Грушевського. За ці три десятиліття наука збагатилася кількома десятками книжок, у яких простежуються різні фази життя вченого, різні напрями його багатогранної праці як історика і організатора наукового, культурного, суспільно-політичного життя. Лік же на окремі студії й розвідки, документальні публікації іде уже на тисячі. Сотні дослідників займалися й займаються грушевськознавчою тематикою.
А починалося все у 1966 р. з ініціативи професора Л. Винара відзначити на сторінках « Українського історика » 100-річний ювілей з дня народження Михайла Грушевського. Тоді з’ явився том журналу, цілком присвячений студіям про визначного вченого. Так власне і народилася нова галузка історичної науки— грушевськознавство.
Йому поталанило, що в особі професора Л. Винара знайшовся такий вдумливий, обізнаний, відданий дослідник. Без перебільшення можна стверджувати— без праць Л. Винара із здобуттям назалежності історикам сучасної України довелося б починати дослідження постаті М. Грушевського практично з нуля, піднімаючи цілину невідомого, не маючи необхідних теоретичних дороговказів. А так численні праці голови УІТ складають міцний фундамент грушевськознавства, бо Л. Винар своїм почином з’ ясував усі найголовніші теоретичні питання й проблеми цієї важливої ділянки українознавства.
Наріжною історіософською проблемою творчости М. Грушевського є відповідь на запитання: Чим для українського суспільства кінця XIX— початку XX ст. була історіографічна спадщина великого історика? Як вона вплинула на це суспільство у добі національних визвольних змагань 1917— 1921 рр.? Яке місце цієї спадщини у загальній українській історіографії? Ці питання концентруються навколо такої ключової дилеми українського істо