Голодомор – геноцид українського народу 1932-1933 рр. Holodomor_-_henotsyd_ukrainskoho_narodu_1932-1933 | Page 23

вали, або пересипали піском. Ми були голод%
ні, разом з мамою бігали на звалище і хапа%
ли, що потрапить. А нас били палицями,
лозою. Херсон — портове місто, і ми бачи%
ли, як вантажили зерно на Туреччину. Були
випадки, коли шторм розбивав баржі об
берег, а зерно вітер і хвилі прибивали до
берега. Його обливали бензином і палили.
Доходило до метра завтовшки, від зерна
горів берег».
Потерайко Євдокія Михайлівна, 1920 р. н.
«У дядька був хрестик, і у тітки було,
то до Києва поїдуть, а там «торгсин» був.
І корова моя була, не забрали її, бо я сиро%
та, то так ми і вижили... Підвода їде під
селом, а він лежить і говорить: «Не клади
мене на віз, я ще живий». Це правду говорю.
А його до ями кидають, говорять: «Завтра
вмреш». Горе було, а зерно кудись вивозили.
Дуже багато людей вмерло!».
Ковтун Галина Григорівна, 1918 р. н.,
с. Піщане, Золотоніський район,
Черкаська область
«Нашу сім’ю скотомогильник також
рятував. Коли поздихає який кінь в кол%
госпі з голоду, батько примітять, коли
відвезуть, а вночі до ями з братами під%
крадуться, відрубають стегно з кінсь%
кого трупа і несуть додому. Мама потім
днів 2–3 вимочувала у воді, аби воно не
пахло, а тоді вже їжу варили та й їли.
Але і конина не рятувала: першими
вмерли з цього страшного голоду наймо%
лодші сестрички: Ганна, Люба і Ната,
потім брат Михайло, а потім мама.
В живих залишилися лише ми: старший
брат Петро, батько і я. Батька стали
заганяти в колгосп, змушували, аби він
йшов в комісію відбирати останній хліб
у людей. Він не хотів іти. Тоді його заа%
рештували і посадили в сарай. Там його
водянка і скосила. Залишилися ми з бра%
том удвох. Ми б теж, напевно, вмерли,
але