Відродження наукового життя після Другої світової війни: 1945-1952 Vidrodzhennia_ukrainskoho_naukovoho_zhyttia_pislia

62 виховати нове покоління дослідників і їм передати своє знання і дослід наукової праці. Це саме відносилося до відродженого Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені й інших високих українських шкіл, основна ціль яких була виховати нові кадри українських дослідників, що мали прийти на зміну старшій ґенерації українських вчених. В дослідах українського наукового життя Ді-Пі періоду важливо охарактеризувати українські наукові еміґраційні кадри після Другої світової війни. Вперше на еміґрації зустрілися науковці різних генерацій і різних наукових середовищ. Це були вчені з Придніпрянської України, наукові співробітники з ВУАН з 1920-их років і також професори різних придніпрянських університетів, наукові співро бітники київської партійної совєтської Академії Наук. Опинилися в таборах деякі члени Наукового Товариства ім. Шевченка зі Львова і наукові співробітники Українського Наукового Інституту в Берліні (1926 – 1945) і Варшаві 1930 – 1939), члени празького Українського Історично-Філологічного Товариства (1923 – 1944). З Праги туди потрапили численні професори і студенти Українського Вільного Університету, Української Господарської Академії і Українського Технічно-Господарського Інституту з Подєбрад та інших наукових установ. Отже в 1940-их роках повоєнної Німеччини в переселенських таборах Ді-Пі зустрілися українські вчені з різних українських земель і різних осередків еміґрації. Значним чинн иком були також українські студенти, які не змогли закінчити студій під час війни і опинилися поза Україною. Як можна типологізувати українські наукові установи даного часу? Засадничо їх можна поділити на дві основні категорії: 1) наукові установи загального і специфічного характеру, і 2) високі школи. Всі ці установи мали свої статути і програми, на основі яких провадили свою діяльність. Збереглася важлива документація про перші концепції організації наукового життя в повоєнній Німеччині. Вже декілька місяців після капітуляції Німеччини в червні 1945 року в Пляттінґу українські вчені відбули наради і застановлялися над відновленням українського наукового життя. Це був проєкт представників Українського Технічно- Господарського Інституту (УТГІ). Проф. Борис Іваницький, проф. Андрій Яковлів і інж. Григорій Денисенко підготували окремі записки про культурно-освітню і наукову працю в умовах нової повоєнної еміґрації 2 . Проф. Іваницький пропонував створити Українську Наукову Раду (Українську Академію), яка опрацювала б загальний плян наукової і шкільної діяльности. Основою мали стати як українські професори високих шкіл, так і чужинецькі. Цікаво згадати, що проєкт включав утворення української бібліотеки й Українського Музею. Організація наукової праці і підготовки нових наукових кадрів, розбудова українського шкільництва стояли в центрі цього проєкту. Проф. Анд

Відродження наукового життя після Другої світової війни: 1945-1952 Vidrodzhennia_ukrainskoho_naukovoho_zhyttia_pislia | Page 3