Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Page 86

Частина перша. Нація т а імперія
проголошував створення автономної держави - Української Народної
Республіки. Під кінець року ця республіка здобула фактичну незалеж­
ність, яку офіційно засвідчив Четвертий універсал у січні 1918 року. За
короткий час Центральна Рада кардинально змінила українську полі­
тичну сцену, а як наслідок - і політичну сцену колишньої Російської ім­
перії195. У промові на грудневому засіданні Ради 1917 року Грушевський
заявив: «Почавши зі скромної організації культурних і професійних
українських організацій, які зібрались в однім з маленьких приміщень
цього будинку, ми перетворилися в орган найвищої влади, признаної
цілою Україною... У сфері політичній ми зробили багато. Обставини
зложились так, що осягнули навіть більше, ніж ставили своєю метою.
Ми стояли і стоїмо на принципі федерації ... Але обставини зложились
так, що фактично Україна стала вже, як я сказав спочатку, самостійною
і незалежною Республікою»196.
Центральна Рада стала урядом автономної, а відтак і незалежної
України внаслідок жорсткої боротьби з численними конкурентами,
зокрема з Київською міською радою, київським совєтом і військовим
командуванням від Тимчасового уряду. Сталося це почасти тому, що
очільники Ради поставили перед собою чітке завдання здобути україн­
ську державність і захопили цією ідеєю широкі маси.
Важко переоцінити роль Грушевського в тому, що Центральна Рада
зосередилася саме на досягненні державности для України, адже його
власний шлях до цього рішення був непростим. 1914 року на зустрічі
Товариства українських поступовців із Павлом Мілюковим він виступив
як твердий прихильник автономії, яку ставив на порядок денний попри
незадоволення лідера російських кадетів. Після початку Світової війни
він поспішив до Києва, сподіваючися перебудови Російської імперії на
федеративних засадах, проте нагла заборона українського руху на по­
чатку війни та роки заслання вочевидь зробили його обережнішим у
просуванні української автономії. В перші дні революції Грушевський
доволі неохоче порушував питання про автономію, не кажучи вже про
незалежність197.
Як і багато українських діячів довоєнної доби, він вагався щодо
вибору стратегії в лютому 1917 року. Ветерани українського руху по­
первах уважали революцію дрібним заворушенням і не хотіли підважу­
вати свою політичну репутацію в очах режиму чи ризикувати майбут­
нім української справи. Саме молоді активісти, не обтяжені досвідом
перемовин зі старим режимом, не маючи політичного капіталу, який
84