Частина перша. Нація т а імперія
біг подій у Першій світовій війні, що для успіху в боротьбі із зовнішнім ворогом слід припинити внутрішні чвари186. Грушевський посів позицію, яку найкраще висловив інший український вигнанець, Тарас Шевченко: « Караюсь, мучусь, але не каюсь ». Настрій його був явно пригнічений, але й на засланні він не відцурався політики. Влітку 1915 року він писав до прихильників із Симбірська, що війна затягується і відкладати політичну діяльність до її завершення не можна. Грушевський радив скористатися змінами у складі кабінету міністрів і домагатися, аби скасували заборони на українську діяльність, запроваджені з початком війни. Він пропонував українському рухові створити програму, пристосовану до сфер відповідальности окремих міністрів. Від міністра внутрішніх справ українці мали вимагати скасування заборони на українські публікації, лібералізувати цензуру та покращити умови утримання інтернованих галичан. На міністра освіти треба було тиснути, аби визнати навчання українською мовою приватною справою та запровадити українські предмети в програму вчительських курсів і шкіл. Від обер-прокурора Синоду слід було домагатися дозволу на україномовні церковні відправи та припинення русифікації духівництва187. Тримаючи листовний зв’ язок із однодумцями, Грушевський брав участь в українському політичному житті і після переведення до Казані, а потім до Москви188. Навіть на засланні він категорично відмовлявся облишити свою роль лідера українського руху в Російській імперії.
Опоненти Грушевського в Габсбурзькій монархії та в Російській імперії звинувачували його у роботі на користь супротивника. Чи мала бодай котрась із узаємоворожих сторін рацію? Навряд чи, радше навіть ні. Немає підстав припускати, що діяльність Грушевського була свідомо спрямована на дезінтеґрацію тієї чи тієї імперії. Схоже, він не кривив душею, коли відказував Кулаковському, що його мета- відродити Росію на засадах вільного розвитку її народів. Грушевський очевидно не був австрійським патріотом: проавстрійська позиція, яку обрали чільники української спільноти в Галичині на початку війни, як і діяльність Союзу визволення України, його мало приваблювали. Навпаки, збори Товариства українських поступовців, що відбулися в Києві з ініціятиви Грушевського незадовго перед його арештом у листопаді 1914 року, застерегли Союз висловлюватися від імені всієї Україні189.
Судячи зі спогадів самого Грушевського, від самого початку війни він хотів повернутися до Києва190. Твердження його колеґи Кирила Сту-
82