Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus

Примітки Грушевського і В’ячеслава Липинського) / / Михайло Грушевський і українська історична наука: Матеріали наукових конференцій, присвячених Михайлові Гру- шевському (Львів, 24-25 жовтня 1994 p., Харків, 25 серпня 1996 p., Львів, 29 вересня 1996 р.) / За ред. Ярослава Грицака і Ярослава Дашкевича. - Львів, 1999. - С. 62-64. Пор. уривки з «Листів» Липинського: Полі тологія (кінець XIX - перша половина XX ст.): Хрестоматія / Ред. О. І. Семків та ін. - Львів, 1996. - С. 398-400. 182 Кревецький, Іван. Українська історіографія на переломі / / ЗНТШ. - 1924. - Т. 134/135. - С. 162-163; пор.: Дашкевич, Ярослав. Михайло Грушевський - історик народницького чи державницького напряму? / / Михайло Грушевський і українська історична наука: Матеріали наукових конференцій, присвячених Михайлові Гру- шевському (Львів, 24—25 жовтня 1994 p., Харків, 25 серпня 1996 p., Львів, 29 вересня 1996 р.) / За ред. Ярослава Грицака і Ярослава Дашкевича. - Львів, 1999. - С. 76-77. 183 Див. уривок з листа Томашівського від 29 лпня 1922 року: Політологія (кінець XIX - перша половина XX ст.): Хрестоматія / Ред. О. І. Семків та ін. - Львів, 1996. - С. 576-577. 184 Серед істориків, які вважають, що Грушевський позитивно ставився до ідеї на ціональної держави, був Любомир Винар, див.: Винар, Любомир. Значення Михайла Грушевського в українській і світовій історії (3 нагоди 125-ліття народження) / / Український історик. - 1991-1992. - № 110/115. - С. 13-53. 185 Остання дискусія з цього питання відбулася між патріярхом української націо нальної історіографії Ярославом Дашкевичем та його молодшим колегою Ярославом Грицаком у рамках низки конференцій про спадщину Михайла Грушевського, які проходили в Україні у 1994-1996 роках. Дашкевич і Грицак представили діяметрально протилежні погляди на державництво і народництво Грушевського. Грицак доводив, що Грушевський починав як історик-народник і, по суті, таким і залишився, хоча більшість його львівських учнів перейшли до державницького та бору. З такими аргументами Грицак наполягав, що немає особливих підстав говори ти про школу Грушевського в українській історіографії. Дашкевич, своєю чергою, доводив, що хоч Грушевський як науковець і розвивався під впливом Антоновича та його кола, він не був власне народницьким істориком. Дашкевич постулював, що саме Грушевський на початку XX століття заснував національно-державницьку школу в українській історіографії. Попри всі відмінності між позиціями Дашкевича й Грицака, імпліцитно вони по годжувалися у двох важливих питаннях: що в українській історіографії існував поділ за народницькою/державницькою лінією і що Грушевський належав до однієї з цих груп. Щоб зміцнити свою аргументацію, і Дашкевич, і Грицак подавали по гляди Грушевського радше як ідеологічно й історіографічно одновимірні. Дашкевич волів не помічати проявів народництва у працях Грушевського, а Грицак стверджу вав, що елементи державницького підходу оприявнилися у творах історика лише наприкінці 1920-х років. Моє прочитання Грушевського підказує, що його погляди були куди складнішими, ніж свідчить ця дискусія, і тому їх непросто ввібгати в державницько-народницьку парадигму української історіографії. 546

Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 548