Частина перша. Нація т а імперія
одразу дістав посаду повного професора. В російських університетах він у найліпшому разі став би доцентом, а на професорську позицію міг розраховувати лише після захисту докторської дисертації, як це було з іншим студентом Антоновича, Дмитром Багалієм, у Харківському університеті. Прихильники Грушевського у Києві тішилися цим призначенням. Кониський, приміром, почувши цю новину, писав у листі: « Особисто для мене- се невимовно велика радість!.. От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури!» 79. Слова Кониського виявилися пророчими.
Грушевський усвідомлював важливість призначення на посаду у Львівському університеті. Пізніше він писав у автобіографії: « В українських кругах Київа, де обертав ся я, привязували тоді велике значіннє реформі Товариства ім. Шевченка, ждали попертя зі сторони Поляків українському культурному й освітньому рухови по т. зв.“ угодї” українських народовців Галичини з правительством. З початком 1891 р. проф. Антонович вернувши ся з подорожі в Галичину, оповів мені про плян катедри української історії на львівськім університеті: сю катедру пропоновано проф. Антоновичу, але він не хотів брати на старі плечі сього тягару й рекомендував мене. Плян сей був прийнятим мною з ентузіязмом супроти того значіння, яке привязувало тоді в українських кругах галицькому рухови: в Галичині надіяли ся сотворити всеукраїнське культурне огнище, літературне й наукове, працею літератів і учених всеї України, і здобутками його проломити систему проскрипції українського слова й національности в Росії, підняти в ній національний рух і т. д.» 80.
Україномовна катедра історії у Львівському університеті стала п’ ятою українською катедрою в цьому закладі( інші- української мови та літератури, богослов’ я, цивільного права і кримінального права) 81. Університет перестав бути німецькомовним 1871 року і мав навчати мовами місцевого населення, інакше кажучи, українською та польською. Втім, за кілька років польська професура здобула повний контроль над університетом, і будь-яку нову катедру з українською мовою навчання можна було відкрити лише завдяки неабиякому політичному тиску. Українські політики-народовці на чолі з Олександром Барвінським82 вимагали створити катедру історії руського народу, але мусили вдовольнитися катедрою всесвітньої історії з особливим наголосом на Східній Европі. Як писав у своєму звіті імперський міністр у справах релігії й освіти Пауль фон Ґауч, « за поточних умов немає підстав відривати
52