Примітки до розділу четвертого
крила потенційну небезпеку для критикованих, бо міг бути організований новий диспут і жертву могли пустити по новому колу знущань. Див. його памфлет, опублікований під псевдонімом: Мезько, Олесь [ Оглоблин, Олександер ]. Як більшовики руйнували українську історичну науку.- Прага, 1945.- С. 16. Див. детальну розповідь про оглоблинський « диспут » на основі архівних матеріялів: Верба, Ігор. Олександр Оглоблин: Життя і праця в Україні.- К., 1999.- С. 221-225.
216 Див.: Річицький, Андрій. Проти інтервенції буржуазної науки / / Більшовик України.- 1931.- № 9 / 10( травень).- С. 41.
217 1926 року Михайло Могилянський опублікував оповідання « Вбивство » про те, як колишні послідовники вбивають національного лідера за зраду. Влада сприйняла твір як випад проти Грушевського і занесла Могилянського до чорного списку, заборонивши республіканській пресі його друкувати. Див. уривки з партійних і чекістських документів про справу Могилянського: Михайло Грушевський: між історією і політикою( 1920— 1930-ті pp.): Збірник документів і матеріалів / Упор. Руслан Пиріг та ін.- К., 1997.- С. 66— 67; Пристайко Володимир, Шаповал Юрій. Михайло Грушевський і ГПУ-НКВД. Трагічне десятиліття: 1924-1934.- К., 1996.- С. 145-146.
218 Див.: Рубач, Михаил. Федералистические теории в истории России / / Русская историческая литература в классовом освещении. Сб. статей / Под. ред. М. Н. Покровского.- Москва: Изд-во комакадемии, 1930.- Т. 2.- С. 3-120.
219 Див.: Рубач, Михайло. Буржуазно-куркульська націоналістична ідеологія під машкарою демократії « трудового народу »( Соціяльно-політичні погляди М. С. Грушевського) / / Червоний шлях.- 1932.- № 5 / 6.- С. 115-135; № 7 / 8.- С. 118-126; № 11 / 12.- С. 127-136.
220 Див.: Пиріг, Руслан. Життя Михайла Грушевського: останнє десятиліття( 1924— 1934).- К., 1993.- С. 130-131.
221 3 плином часу Рубачева оцінка Грушевського-політика стала стандартним і обов’ язковим поглядом на Грушевського-історика. Той факт, що Рубачеві пощастило вціліти у 1930-х і він писав про Грушевського аж до кінця 1970-х, неабияк сприяв поширенню його оцінок у совєтських виданнях 1950-1980-х років. Ще одна важлива причина дивовижної довговічности Рубачевих характеристик Грушевського, сформульованих у 1930-х роках, полягає в тому, що, на відміну від інкримінованого Міхаілу Покровському вульґарного марксизму, висунутих супроти Грушевського звинувачень в українському буржуазному націоналізмі протягом існування СССР так і не було переглянуто. Але час ішов, і Рубач мусив до початкового переліку хиб історика додати кілька нових « помилок ». Повернення культу героїзму в совєтській історіографії, піднесення доктрини дружби народів та особливо ідеї російськоукраїнського братерства змінили засади совєтської критики Грушевського. Після Другої світової війни його звинувачували вже не тільки у старих класових провинах, а й у нових, національних. Грушевському закидали, що він не розглядав Київську Русь як колиску трьох братніх східнослов’ янських народів, ігнорував тісні
525