Частина перша. Нація та імперія
торичнІ студії з політичною діяльністю та служили національній справі, належить символ польського повстання 1830 року і лідер великої польської еміграції у Західній Европі Йоахім Лєлєвель4. Яко політичні діячі й автори східноєвропейських національних наративів увійшли в історію двоє видатних румунів: Міхаіл Коґельнічану, відомий історик і міністр закордонних справ Румунії у 1870-х роках, та Ніколає Йорґа, ще один знаменитий історик і румунський прем’ єр-міністр у 1930-х роках5. Не був чужим історичній науці й професор філософії Карлового університету у Празі, перший завідувач катедри славістики в Лондонському університеті, а пізніше перший президент Чехословаччини Томаш Масарик6. Помітне місце істориків у боротьбі східноєвропейських націй за незалежність свідчить, наскільки важливим був поміж іншого історичний елемент у широкій справі руйнування імперій та конструювання націй у модерній Східній Европі. Під таким оглядом, національні проекти в цій частині Европи таки відрізнялися від подібних проектів на Заході. Іншою була тут і там і суспільна роль істориків.
Під багатьма оглядами Михайло Грушевський ідеально відповідає портретові східноєвропейського історика- будителя пригнобленої нації. В Україні він розвинув традиції політичної діяльности, закладені попередніми поколіннями фахових істориків. Микола Костомаров, автор першої наукової монографії з української історії, написав також першу політичну програму українського руху і, як уже згадано, очолював таємне Кирило-Методіївське братство7. Університетський навчитель Грушевського, професор Володимир Антонович, був лідером Київської Громади8. Активну участь у політиці брали молодші колеґи Грушевського: Дмитро Дорошенко, автор першого дослідження з української історіографії( 1923) і виданих у 1920-1930-х роках популярних історій України, а також міністр закордонних справ в уряді гетьмана Павла Скоропадського( 1918) 9; Вячеслав Липинський, головний ідеологічний опонент Грушевського у 1920-х роках І лідер « державницької школи » в українській історіографії, а ще посол уряду Скоропадського в Австрії10. Грушевський- лише один із багатьох українських істориків, які брали участь в українському національному русі, але його політична вага і наукові досягнення, поза сумнівом, найбільші.
Життя і діяльність Грушевського добре ілюструють взаємозв’ язки між націєтворенням та історієписанням у Східній Европі кінця XIX і початку XX століття, а тому представляють особливий інтерес для дослідників краху імперій і становлення національних держав у цій час
38