Розділ 5. Повернення у революцію
роботи були інакшими, так само, як і стан українського руху, що його царська влада вважала тепер німецькою й австрійською інтриґою проти єдности російської нації. Чи вплинули ці чинники на те, як Грушевський трактував Хмельницького? Чи відрізнявся образ гетьмана у третій частині VIII тому( завершеній на початку 1917 року) від представленого в другій частині( написаній під час швидкого поступу українського руху)? На це запитання відповісти важко, адже Грушевський не деталізував далі характеристики Хмельницького, очевидно вважаючи, що поданої у другій частині тому задосить. Схоже, втім, що його погляди на особу гетьмана істотних змін не зазнали. З одного боку, він уже не наголошував героїчні властивості Хмельницького, а водночас і не засуджував гетьмана за важкі наслідки Зборівської угоди 1649 року для народних мас. Цього разу критика перепала очільникам повстання взагалі, а не особисто гетьманові97.
Реальну зміну у ставленні Грушевського до Хмельницького засвідчив аж IX том історії, написаний після революції. У висновках до нього Грушевський дав найдокладнішу і найкритичнішу, щоб не сказати осудливу, оцінку Хмельницького та його політики. Як уже сказано, ця оцінка постала у полеміці з Вячеславом Липинським, і поглядами, що їх той виклав у збірці « Україна на переломі ». Ця полеміка найвиразніше за всі тогочасні праці Грушевського продемонструвала, наскільки змінився його політичний і науковий світогляд між 1917-м і кінцем 1920-х років. Кардинальні зміни в інтерпретаціях Грушевського здебільшого не свідчили про появу нових поглядів та ідей,- він, радше, знову звернувся до народницьких уявлень початку століття. Історик поновив критику діяльности Хмельницького, яка переважала у статті 1898 року, і розвинув її, а набагато позитивніші оцінки гетьмана у дореволюційних своїх працях, на яких позначилися концепції національної солідарности й неоромантизму, переглянув або й просто відкинув.
У IX томі « Історії » Грушевський повторив стару думку 1898 року про неспроможність лідерів повстання сформулювати дієвий план або кінцеву мету. Це стало його головним аргументом у спробі заперечити і спростувати оцінку Хмельницького як великого державотворця і видатного політика, яку дав Липинський. Грушевський повернувся до ще однієї думки, від якої повністю не відмовлявся навіть у неоромантичний період,- з Хмельницького був поганий керманич народних мас. Він особливо наголошував політику гетьмана та його оточення, яка шкодила селянству й міщанам, і вважав, що після Зборівської угоди 1649 року
311