Великий переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського Velykyi_peredil_Nezvychaina_istoriia_Mykhaila_Hrus | Seite 266
Частина друга. Нація і клас
Найважливішою своєю справою Грушевський, безсумнівно, вважав
не видання матеріялів, зібраних археографічною експедицією, а продо
вження багатотомних історій України й української літератури. Йому
не терпілося повернутися до роботи над власним opus magnum. На
початку 1926 року, не чекаючи результатів щойно зорганізованої екс
педиції, він узявся до наступного тому «Історії», й у квітні хвалився
Студинському, що вже працює над IX томом186. Спочатку він написав
частини, які охоплюють 1650 і 1651 роки, а пізніше, у 1926—1928 ро
ках, коли мав на руках більше архівних матеріялів, довів розповідь до
смерти Хмельницького187. Хоча робота на IX томом стала його першо
черговим науковим пріоритетом, адміністративні обов’язки, академічна
політика та лобіювання в Харкові історичних установ забирали в істо
рика чимало сил і часу. У квітні 1928 року він скаржився Студинському,
що рік видався заважким і внаслідок безупинної метушні постраждала
«Історія»188.
Звісно, затримки в роботі над «Історією», на які так ремствував
Грушевський, були умовними. На початку серпня 1928 року історик уже
повідомляв львівському колезі, що завершує том і планує віддати в Друк
перші розділи до кінця місяця. Грушевський поспішав і хотів завершити
том якнайшвидше. Він нарікав на брак літератури, скаржився, що важко
роздобути потрібні книжки, але наголошував, що хоче завершити працю
над томом189. Це було непросто. Том розростався через нові аріхівні ма-
теріяли, що їх звідусіль надсилали помічники, і його остаточний варіянт
складався не з десяти запланованих розділів, а з тринадцяти.
У випадку з Хмельниччиною, можливо, вперше за час роботи над
«Історією» Грушевський заходився описувати епоху з величезною кіль
кістю неопублікованих або й зовсім невідомих попередникам джерел.
Він міг не просто запропонувати читачам нове тлумачення усім знаних
матеріялів, як у раніших томах «Історії», а й дати новознайденим до
кументам говорити самим за себе, звівши до мінімуму роль історика
як інтерпретатора джерел. Своє ставлення до джерел Грушевський ви
словив у вступі до IX тому: «Літературні оброблення Хмельниччини
я відсунув на другий плян супроти сучасних звісток документального
матеріялу, згромадженого в виданнях останніх десятків літ і доповне
ного мною за поміччю моїх співробітників. Сей документальний мате-
ріял доповнено настільки значно, що він заповнив деякі дотеперішні
прогалини і дав нове освітленнє подіям. Особливо се треба сказати про
останні роки Хмельниччини, дуже поверхово оброблені в дотеперішній
264