Вступ
Одинадцяте видання « Британської енциклопедії », яке вийшло друком 1911 року і становило зріз західного знання про світ перед Першою світовою війною, представляло читачам Київ як російське місто1. Якихось вісімдесят років потому, після розпаду СССР, п’ ятнадцяте видання енциклопедії( 1993) писало про Київ уже не як про російське місто, а як про столицю України2. Історію Києва у цих двох виданнях « Британіки » теж розглядали порізному. Автори одинадцятого видання стверджували, що « історію Києва не можна розглядати окремо від історії Росії », і писали про нього як про місто, де були перша християнська церква, школа й бібліотека в Росії; натомість автори п’ ятнадцятого видання говорили про Київ як про столицю Київської Русі- першої східнослов’ янської держави3. За термінологічними змінами, що їх прийняли автори й редактори « Британіки », заступивши слова « Росія » і « російський » словами « Русь », « східнослов’ янський » та « український », криються великі геополітичні й культурні зсуви, які відбулися у Східній Европі протягом так званого короткого XX сторіччя( 1914— 1991) 4. Редакційні зміни відбивали також велику зміну парадигми у східноєвропейській історіографії- зміну, тісно пов’ язану з геополітичними перетвореннями в цій частині світу.
Специфічна парадигма російської історії, кардинально трансформована в ході « короткого XX століття », була продуктом імперської російської історіографії. Імперська Росія, на відміну від своєї попередниці Московської Русі й наступниці Совєтської Росії, мала усталений погляд на себе як на багатоскладову націю. Тривалий час російські імперські еліти офіційно вважали, що російський народ утворюють три складники: великороси, малороси і білоруси. Цей погляд почав
15