подекуди подати деякі доповнення, пояснення та примітки до самого тексту.
Головна основа того лаконізму полягала все ж таки в остаточній перспективі, що того зшитка могло бути одібрано на кордоні та надіслано до цензури, або й до жандармерії. З огляду на те ні разу не подано ані змісту розмов, ані характеристики осіб. А коротка конспективна форма залишала авторові вільне поле для усяких можливих пояснень в разі потреби. Деякі зносини з певними особами, небезпечні в умовах того часу, цілком проминено в тексті, ' і ми маемо про них лише приватні відомості від самого автора. Так, напр., не занотовано нічого про зносини з П. Л. Лавровим, з яким він зазнайомився в Інституті антропології в Парижі, часто бачився з ним і в нього зустрічав відомого французького революціонера Блянкі. Обидва вчені мали чимало спільного в поглядах, переконаннях, в наукових інтересах та в своєму особистому складі, що викликало приязні відносини поміж ними. В. Б. знайшов у книгозбірні Лаврова свої історичні розвідки; і надалі, повернувшись до Росії, знаходив спосіб надсилати йому свої нові праці, які той високо цінѵвав.— Про побачення з Драгомановим та деякими емігрантами в Женеві в той час маємо певні відомості в споминах І. В. Антонович(„ Україна ", 1926 р., кн. 4, ст. 132— 133). Не згадано теж у щоденнику про лекції Ляфіта з позитивної філософії, що їх постійно одвідував Антонович, про засідання масонської організації, куди запровадив його дехто з нових знайомих у Парижі, і багато чого іншого, про що він оповідав тільки близьким і певним людям.
Щоденник подає нам прізвища багатьох осіб( до 100) різних національностей, різних наукових і суспільних напрямків, виявляючи те оточення, серед якого перебував і працював В. Антонович під час своєї подорожі, яке так чи так му сіло вплинути на його інтереси.
Якби не такі обставини тогочасного життя, то напевне і сам Антонович міг би за тим конспектом-щоденником скласти цілу видатного інтересу книжку, особливо щодо освітлення взаємовідносин поміж галицькими партіями та
ІЛѴ.