Антонович Володимир. Твори. Том 1 Tvory_Tom_1 | Page 49
Цей дозвіл, під запорукою найпопулярніших професорів,
як особливий акт довір’я до студентів, викликав надзви
чайну сенсацію не тільки тут на місці, а й далеко поза
Києвом; з ближчої й дальшої провінції прибуло чимало •
видатних громадських діячів, колишніх студентів київського
університету, що бажали взяти участь в тій урочистості.
Сенатор старався ґрунтовно обізнатися з українським
питанням, з ідеологією й завданнями української інтеліген
ції, з народніми потребами, перед якими от-от вже мали
розкритись конституційні перспективи. З свого боку він
брався освітлювати та обстоювати всі ті відомості у відпо
відних урядових сферах столиці. Правдоподібно, або сам
він побажав мати в руках докладну пояснювальну записку
щодо так званого „українофільства", як матеріял для його
обстоювання; або може київська. Громада, з тою самою ме
тою, з власної ініціятиви доручила складання такої записки
Антоновичеві, тим більше, що з-поміж українців Половцев
найчастіше розмовляв з ним та з 0. Ф. Кістяківським
і перед їхнімй будиночками на Кузнечній вулиці нераз
можна було бачити його повіз.
Пробуваючи дуже часто в родині Антоновичів, я була
в курсі багатьох громадських справ, знала й про ту записку,
що складав В. Б., хоч її він не оголошував, бо ще не
закінчив.
Так стояла українська справа аж до кінця лютого
1881 р. — 1 березня увечорі надійшла урядова телеграма про
вбивство Олександра її, а другого дня Половцев, проща
ючись з українцями, що прийшли до нього по інформацію,
висловився виразно, що тепер вже на довгий час треба
забути все, що думалось і говорилось, бо запанує люта ре
акція, а сам він мусить якнайшвидше вертатись до столиці-
Ось тим то ця записка й зосталась не закінчена, бо ми
нулася вже її потреба, а розпочато її в лютому 1881 року.
Тому що її ніколи не зачитувано, я й не могла пізнати її
з рукопису, а сам В. Б. ніколи вже не згадував про неї.
Отже тепер, обміркувавши докладно всі обставини, можна
визнати напевно, що в цім автографі ми маємо початок тої
самої пояснювальної записки, що не дійшла до свого
X LVII