його батьків і родичів, про моральний валив на нього з боку І. М. Джідая, про життя в Одесі і науку гімназіяльну, бо саме цього періоду він не встиг розвинути в своїх власних мемуарах, перейшовши одразу до студентського життя в Києві. До цього додаються теж короткі біографічні відомості про тих його товаришів та про інших осіб, що згадуються в „ Мемуарах ". Все те подається як доповнення, також мемуарного характеру, до споминів і матеріалів самого автора.
На жаль, не збереглося ніде— ні в самого В. Антоно-. вича і ні в кого з його товаришів, навіть в жандармських архівах, ані примірника того credo чи того огляду його переконань, складеного в часі напруженої боротьби з польсько-шляхетським суспільством, що зформулював він сам і про який ' Згадується в розділі під заголовком „ Суд ".
Огляд той в рукопису доволі широко розповсюдженобуло поміж громадянством і, нарешті, причитало його, як найголовніший пункт обвинувачення в часі дворянського суду(„ Мемуари ", ст. 48).
Не маючи того цікавого матеріалу, як безпосереднє продовження обґрунтованого викладу переконань автора, подаємо слідом за мемуарною частиною дві найперші друковані статті В. Антоновича; уміщені в журналі „ Основа ", про які сам він згадує на стор. 60. Для обох їх зовнішнім приводом була полеміка досить популярного в свій час польського письменника Зенона Фіша( писав під псевдонімом Тадеуша Падалиці); в дійсності ж були вони мабуть викликані цілою тою шляхетсько-єзуїтською аґітацією проти групи молодих хлопоманів, що розбили національну та громадську єдність польських ґмін в київському університеті і непокоїли польське суспільство краю.
Тепер для нас можуть здаватись не такими вже важливими своїм значенням всі ті виступи „ Biblioteki W arszawskiej " і самого Падалиці, та не так воно му сіло бути за тих часів, коли були інші форми класової боротьби; коли в Києві, центральному місті краю з його новим університетом, було дуже багато поляків та єзуїтів; вони всіма
XXV