гілізм, або в Сибір і на шибеницю. Щоб пояснити це, я постараюсь розказати Вам хоч в загальних рисах ту систему виховання, котру представляв собою віддалений міністр, і ті результати його системи, котрих нещасними жертвами були діти російських підданих за останні 14 літ.
Гр. Д. А. Толстой був назначений міністром освіти 1866 року після Головнина. Головний оставив після себе пам’ ять розумного і чесного педагога, котрий старався дати просвіті напрямок прогресивний, зміряючий до того, щоб діти і молодята отримували як мога найбільше науки правдивої і корисної для життя і для прогресу свого товариства і своєї держави. Він дав ліберальний університетський устав, обдуманий так, щоб молоді,. здібні сиди могли зайняти професорські місця та щоб і старі нездібні-або ліниві професори не займали посади після. того, як вислужать емеритуру і як не отримають 2 / з голосів університетської ради в свідоцтво того, що вони справді можуть ще приносити користь. Гімназії Головний організував так, що дав велику силу гімназіяльним радам: рада могла подавати кураторам свої педагогічні уваги, рада заправляла гімназіями і контролювала учителів, вона ж дивилась за моральністю питомців; в гімназії були введені реальні науки, усилена математика, звернена особлива увага на історію, географію, філологію і літературу. Тільки що взявся Головний після того завести порядок в народні школи, як його змінено. Настала бо вже тоді в Росії тяжка пора реакції. Серед російського товариства були дуже ще
• сильні старі безумні і забиті елементи преяснього часу: пани, що дсалувалп пангаини, чиновники, котрим суд, свобідніший друк і пробудившийся лібералізм в товаристві не давали спокійно красти казну і гнести народ, старі військові служаки, котрі до старости прожили, знаючи тільки дві аксіоми: „ не разсуждать!" і „ в зуби ",— всі ці елементи не знали зразу, що почіти серед ліберальних реформ нового царствовання, зложили руки і думали, що осталось тільки ждати смертної години; але поволі вони охолонули зо страху, полічили нових людей і догадались, що не все для їх ще страчено; з одної сторони почали вони без перестанку лякати центральний уряд марою революції, з
146