виявляти себе кращим за інших, що пояснювалось почасти її службовим становищем по панських родинах. Ця риса мусіла цілком зникнути під моральним впливом Джідая, бо вже найдавніші товариші В. Б. з медичного факультету пам’ ятають, що й у товаристві, так само як і в інтимному щоденному життю, він завсіди вирізнявся поміж усіма великою скромністю, стриманістю та ввічливістю. Хоч би що там було, він ніколи не втрачав рівноваги, не випускав себе з ^ук. Таку скромність та стриманість, від наймолодших літ і довіку визнавав йому кожний, хто тільки стрівався з ним, а Драгоманов колись ще в Києві так висловився про нього, що „ Антонович колись умре з ввічливости, щоб комусь догодити ".— Отже треба добре працювати й панувати над собою, щоб виробити такий характер. Ця стриманість так вросла йому в плоть і кров, що зробилась головнішою, немов природженою рисою його вдачі. Мабуть добре ввірилось йому те шляхетське самохвальство, коли він так боявся його, що не забув- і до старшого віку.
До стор. 27. Щодо педагогічних методів своєї матері. В. Б. оповідав мені, між іншим, такий випадок.— Загадуючи якийнебудь урок, переклад, щось до вивчення або написаная, вона ніколи було не скаже, щоб добре постарався, а завсіди тоном суворого приказу вживає такої форми: „ та гляди ж, понароблюй кляксів, наплутай та нароби помилок якнайбільше ". Така форма речі страшенно ображала його, бо він був хлопець старанний почасти з натури та з самолюбства, почасти з страху перед матір’ ю.
Одного разу, вже в останньому році домашньої науки, після такого суворого застереження, він зважився,— „ нехай вже буде що буде, а я візьму й послухаюсь " і справді постарався по совісті, а тоді поніс і подав роботу з самим скромним виглядом. Мати аж спалахнула крикнувши „ Ato co znowu!"— „ Mama kazała zrobić jak najwięcej pomyłek i klaksów, toż zrobiłem ile umiałem; więcej nie mogę ".
Розумна, хоч гострої вдачі, жінка здивовано та уважно подивилась на нього і зрозуміла, що її син мав вдачу делікатну, яка потребує іншого поводження; звеліла переробити написане і ніколи вже не зверталась д і нього в такій
■76