мусів тікати за кордон: в останню годину вони вдвох з В. Б. Антоновичем закопали ту печатку в Антоновичевомусадку, там вона лежить у землі і по цей час.( Після його повороту до Києва, 1907 р. вони обоє шукали того місця, та не могли знайти). За посередництвом родини Антоновича, Волкова встигла вивезти з Києва своєю каретою, в вигляді ліврейного лакея, аристократична пані, відома в Києві красуня, Юлія Вікентьївна Бодрова, до сво ' го полг тавського маєтку десь, здається, на Прилуччині. Звідти вій якось дістався до Одеси з конспіративною рекомендацією від Антоновича до члена тамошньої Громади, Михайла Івановича Боровського, директора міського сирітського дому; той переховував його в себе якийсь час, потім переправив з рибалками через острів Березань на Дунай у Добруджу. Вже звідти Волков надсилав статті до „ Кіевской Старины " за псевдонімом Ф. Кондратовича та Лупулеску; пробував певний час у зв’ язку з Драгомановим, згодом опинивсь у Парижі, пильно студіював антропологію і здобув ступінь доктора цієї науки.
Нарешті, 1905 чи 1906 р., як трохи змінилися обставини російського життя, Волков заходами В. Антоновича, за посет редництвом відомого антрополога Д. І. Анучіна, здобув посаду директора Етнографічного відділу Історичного музею ім. Олександра III в Петербурзі. 1919 р. після того, як засновано Українську Академію Наук, обраний на академіка на катедру антропології, він вже не доїхав до Києва і поМер у дорозі в Гомелі. Докладніші відомості про його наукову та громадську діяльність можна знайти в докладному його некролозі(„ Русскій Историческій Журналъ ", 1918, кн. 5, стр. 353— 365. Д. А. Золотаревъ. Некр. Ф. К. Волкова1)).
Коли Волков утік з Києва, дружину його з двома малими синами, одним недавно народженим, та з її матір’ ю, Евеліною Боніфатьївною, що проживала при дочці, було заарештовано( хатнім арештом), потім вислано адміністративним порядком на життя „ въ мѣста не столь отдаленныя ", до Вятки,, та через хоробу цілої сім’ ї пощастило випроситись до Астрахани. Там перебули вони, здається, зо два чи три роки, потім
‘) Також Галини Вовк: Бібліографія праць Хведора Вовка. К. Ї929.
74