якої обережности. Так, напр., коли поширився так званий хлопоманський рух і поліція вже пильно слідкувала за головними діячами, місцевий земський справник потрапив з одного разу так розговорити її, що Евеліна Боніф., вже заміжня жінка, з усією щирістю, як доброму, розповіла йому все, що знала за свого брата, про його зв’ язки, зносини, подорожі; назвала всіх його товаришів, не подумавши навіть, з ким вона говорить. Наслідком такої отвертоети було кілька трусів поліційних— в неї в першої, потім у тих, кого вона поназивала; нарешті '— виникла ціла справа політичного характеру перед слідчою комісією, до якої притягнено всіх пойменованих осіб( В. М іяковськиій, В. Б. Антонович перед слідчою комісією. „ Червоний шлях ", 1923 р., Ч. З, стр. 234— 244).
Мала вона одну дочку Христину. По смерті чоловіка, зліквідувавши своє майно, переселилася до Києва. Тут вчилась її дочка і в дядьковій родині запізналась з членами Великої Громади, куди й була прийнята з часом; дуже добре володіючи народньою мовою, брала участь в обробленню матеріалу до українського словника та в інших українських справах того часу. Далі Христина Іванівна одружилася з молодим громадянином, Федором Кіндратовичем Волковим, який закінчив природничий відділ на Київському університеті. У той час були вони люди бідні, молоді та безжурні і вславилися надзвичайно безалаберним життям; пробували якийсь час у Відні, де він працював над науками природничими, а вона над медичними.
Були вони й свідомо, й стихійно щирі українці-демократи і разом з тим революціонери крайнього напрямку, хоч та партія ставилася вороже до кожного національного питання, цайбільш до українського. Волков навіть сам вирізьбив для „ Киевского отделения Исполнительного Комитета партии Народной Воли " печатку на безформному шматку темного шиферу і переховував її у себе; разом, із жінкою він переховував( та розповсюджував) різні проклямації, відозви тощо, часами теж і нелегальних осіб, що робив зрештою багато хто в ті часи. Заплутавшися до справи Дебагорія-Мокрієвича з його гуртом, навіть покликаний до суду, як свідок, але ще не заарештований, Ф. К.
73